Наталія Малісевич з Житомирщини розповіла, як переїхала жити до Канади

17.09.2019

У Канаду ми переїхали після двох років невдалих заробітків у Польщі. Рік вивчали інформацію — які треба документи, історію країни, цікавилися роботою, — розповідає 23-річна Наталія Малісевич із села Листвин Овруцького району на Житомирщині. Переїхала з чоловіком 29-річним Євгенієм у Канаду три місяці тому. Оселилися у провінції Нью-Брансуік.

— Перебратися вирішили торік. Для виїзду мали підготувати пакет документів. Потрібен був міжнародний сертифікат на знання мови.

Канадських роботодавців шукали в інтернеті. За місяць знайшли підходяще місце. Відправили резюме. За кілька днів нам відповіли й попросили ­надіслати документи. Робочу візу чоловікові зробили за запрошенням фірми, що бере його на роботу. Але нюанс такий, що я можу бути лише туристом.

Коли сідали в боїнг, впало у вічі , що на борту брудно. Здавалося, цунамі пройшлося по літаку. У аеропорту Торонто вразила неймовірна кількість літаків, які злітали одночасно з кількох смуг. А навкруги — сіре поле й одноповерхові будинки.

Нью-Брансуік — невелике місто. Тут живуть 16 тисяч людей. Розмовляють англійською та французькою. Спершу поселилися в готелі. До нас приставили супровідницю. Жінка допомагала в пошуках квартири й авто.

Житло здають винятково з першого числа місяця. Оголошення про оренду будинку чи квартири люди вивішують на парканах. Перше житло без меблів і техніки зняли за 800 доларів (15 тис. грн. — ГПУ). Сюди ж входила оплата комуналки. Вода тут безкоштовна.

У місті здають в оренду великі маєтки, що переробляють у кілька квартир. Ми зняли квартиру-студію з великими вікнами від підлоги до стелі. Її переобладнали в колишньому спортивному магазині. Пізніше дізналися, що апартаменти з меблями можна орендувати дешевше.

Емігранти купують житло в кредит на 20–25 років під 3–5 відсотків річних. У середньому в нашому місті коштує 120–230 тисяч доларів. У великих містах Торонто чи Оттава ціни сягають за мільйон-два.

Єдиний недолік міста — немає поряд із домом супермаркетів. Найближчий до нас за 15 кілометрів. Раз пройшлися з пакунками й почали шукати авто. Тут важко знайти доглянуте. У них возять собак, котів. Якщо десь подряпали верх, балончиком заґрунтували і так із плямами їздять. Люди не заморочуються цим. Можуть мати розкішний маєток, а машина — тарадайка. Для них — це не показник статку.

Із купівлею авто нам пощастило більше. "Хюндай елантру" 2010 року взяли за 4 тисячі доларів. Вона з автоматичною коробкою передач, кондиціонером, не бита і не ржава. Знайшли машину за оголошенням у сусідньому місті. Хоча про продаж авто місцеві теж вивішують інформацію на парканах. Нашу продавав 92-річний чоловік, який у 84 роки купив її з салону і майже не їздив.

У центрі підтримки емігрантів нам оформили медичну страховку. За неї не платили. Завдяки їй можемо лікуватися в будь-якого спеціаліста, за винятком офтальмолога і стоматолога. Проблема із сімейними лікарями. Стали в чергу два місяці тому, а до лікаря досі не потрапили.

187 000 гривень треба мати для виїзду в Канаду. При перетині кордону потрібно 4 тис. канадських доларів — 75 тис. грн. Якщо в Канаду запрошують висококваліфікованого спеціаліста, то слід везти 15 тис. канадських доларів — 280 тис. грн, на спеціаліста і по 47 тис. грн на кожного наступного члена сім'ї. Українці витрачають майже п'ять років, щоб заробити гроші на еміграцію в Канаду.

"У Макдональдзі працювала на грилі. Часто обпікала руки"

— В Україні вивчилася на юриста. Але роботу знайти не змогла. Влаштувалася адміністратором у торговельному центрі. Батьки підштовхували поїхати на роботу за кордон разом із чоловіком. Мовляв, молоді, дітей ще не маємо. Розглядали Чехію. Паралельно дізнавалися шляхи, куди ще можна виїхати, — говорить 23-річна Наталія Малісевич із села Листвин Овруцького району на Житомирщині.

— Чехія не підійшла. Візу видавали лише на три місяці, а коштувала майже 360 доларів. Списалися з товаришем, який працював у польському місті Катовіце. Допоміг із запрошенням. Як приїхали, сказав — фірма закривається. Роботи немає.

Розговорилися біля автобуса з чоловіками, які їхали додому в Україну. Вони допомогли влаштуватися на автозавод. Чоловіка взяли водієм. Я збирала запчастини до машин. Іноді руки німіли, що не могла одягнутися. Жила за 20 кілометрів від роботи. Уранці щастило, що чоловік завозив машиною. Назад добиралася автобусом із пересадками 2 години.

За півроку віза закінчилася. Коли повернулися вдруге, мене поставили за агрегат, який бився струмом і летіли іскри. Відмовилася працювати. Просила дати іншу роботу. Натомість звільнили. Чоловік запропонував піти в "Макдональдз". Там у колективі — одні поляки. Усі дивилася на мене оціночно. Працювала на кухні з грилем. Часто обпікала руки. Не витримувала цього. Коли чоловік забирав із роботи, питала — навіщо сюди приїхали. Що тут робимо з вищою освітою. Коли їхали додому на різдвяні свята, вперше він запропонував переїхати в Америку чи ­Канаду.

Джерело: gazeta.ua

 


 
Новини Кіно та ТБ
Загрузка...
Загрузка...
Програма телепередач
Ласощі
Кондитерська фабрика «Житомирські ласощі» на повну потужність готується до Новорічних свят. Цього року «Житомирські ласощі» здивують ласунів...
 Наприкінці січня до Житомира нарешті добралася зима. Зранку 29 січня пішов досить сильний сніг. Якщо у місті через тепло сніг майже одразу танув, то у...