"Десант ніколи не відступає, а стійко долає всі труднощі", - 25-річний десантник 95 бригади Білошицький

30.10.2017

 

Йому лише «25», а він вже більше року командує десантно-штурмовою ротою та пройшов чимало нелегких боїв. І кожен з його підлеглих, без сумніву, піде за ним в бій. Разом з бойовими товаришами, ротний неодноразово стримував сили противника в найгарячіших точках Донбасу, особисто корегував вогнем артилерії та проводив розвідку в тилу противника. Знайомтесь – старший лейтенант Сергій Білошицький, кавалер ордену Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Родом Сергій з невеликого військового містечка, що в селищі Новоівницьке, Житомирської області. Все його дитинство та юність пройшла поряд з військовими, тож разом із багатьма однокласниками він обрав нелегкий військовий шлях.

З вибором спеціальності питань не виникло – однозначно в десант. Адже з дитинства він захоплювався своїми односельчанами, знайомими, котрі свого часу служили у ВДВ.

Спочатку Сергій вступив до Львівської академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, з якої на третьому курсі був переведений до Військової академії Сухопутних військ міста Одеса.

У 2014 році, за розподілом молодий офіцер потрапив до 95-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ на первинну посаду – командира аеромобільного взводу. 

З перших днів служби, лейтенант Білошицький відразу зарекомендував себе спитним офіцером та лідером. Тож згодом саме йому довірили виконувати обов’язки командира роти, коли штатний знаходився у зоні бойових дій. 

Сергій зізнається, що на початку офіцерської кар’єри йому було досить не легко. Однак постійна робота над собою, допомога наставників, досвід старших товаришів почали приносити свої результати.

– Військова наука не стоїть на місці, тому постійно доводиться вдосконалювати свої знання та навички, – розповідає Сергій. 

Своє перше бойове хрещення, Сергій отримав у селищі Тельманове (нині Бойківське), де він потрапив під потужний ворожий артобстріл. Ще на підступах до містечка, по підрозділах десантників вела вогонь ворожа артилерія.

– Це «заслуга» незліченної кількості корегувальників серед місцевого населення, – пригадуючи ті події розповідає ротний. 

Будучи під потужним ворожим вогнем, десантникам необхідно було взяти під контроль населений пункт, аби зайняти вигідні рубежі та вибити противника. І їм це вдалося.
Згодом підрозділ Білошицького відбув виконувати завдання до населеного пункту Сокільники. Проводячи розвідку місцевості та розміщення ворожих позицій, Сергій разом з розвідгрупою натрапив на противника, який відступаючи намагався переправити свої сили через водойму, навівши важкий механізований міст. А скупчення військової техніки та особового складу на переправі – досить «ласий шматочок». Не гаючи часу, офіцер вирахував їхні координати та негайно передав нашим артилеристам. За кілька хвилин, точним вогнем була «накрита» вся переправа, горіла ворожа техніка… 

Невдовзі, підрозділу Білошицького було доручено супроводжувати конвої з боєприпасами, паливом та продуктами до бойових українських позицій неподалік Донецького аеропорту. А це – Піски, Опитне, Водяне. І дороги до цих населених пунктів, майже постійно були під вогнем противника. Однак десантники успішно доставляли життєво необхідні вантажі.

– За весь час перебування на Сході, в моїх очах вималювалась категорія місцевих мешканців, які будь-яким чином намагалися «злити» інформацію про пересування українських підрозділів. Сподіваюся, що за ці роки війни, вони зрозуміли, яку ми робимо велику справу, – підкреслив Сергій. 

Далі були нелегкі місяці запеклих бойових дій в районі Авдіївки. Позиції підрозділу старшого лейтенанта Білошицького розташовувались у самій «гарячій» частині лінії оборони. 

Сергій згадує, що між ними та ворогом була не велика дистанція, розділяв їх лише рельєф місцевості та залізна дорога. І майже щоночі там велися вогневі контакти та мінометні «перестрілки». Офіцер неодноразово пересвідчувався, що проти них воюють не звичайні шахтарі або трактористи, а кадрові російські військові: професійне маскування, застосування різних тактичних прийомів, прицільний артилерійський вогонь тощо.

– Бойових зіткнень було чимало, однак ми не відступали, а стійко тримали оборону, знищували диверсантів та ворожу техніку, проводили розвідку вогневих позицій противника тощо, – розповідає Сергій. – Командувати ротою під час бойових дій – завдання далеко не з простих, тим більше, коли війна має позиційний характер. Проте ми з цим впоралися, адже десант ніколи не відступає, а стійко долає всі труднощі. Адже наш девіз – «Ніхто, крім нас!»

Прес-служба командування ВДВ ЗС України


 
Новини Кіно та ТБ
Загрузка...
Загрузка...
Програма телепередач
 Упродовж 7-9 вересня в  Житомирі пройдуть понад трьох десятків заходів, присвячених 1134-річниці заснування  міста. Серед них -  конкурси, парад військових...
Традиційно влітку одним з найвідвідуваніших місць відпочинку у Житомирі є Гідропарк. Перший житомирський робить огляд світлин з Гіропарку, які поширюють...