Етнограф Ірина Ігнатенко об’їздила 120 сіл України з польовими експедиціями. Досліджує народну медицину.
– Я себе вважаю корінною поліщучкою. Полісся – це дуже замкнений регіон на півночі України. Там болота і ліси, він зберіг багато традицій. Ще на початку 20 століття етнографи дуже його любили. Тому що традиції, звичаї, пісні носять дуже багато дохристиянських елементів.
Чи траплялися небезпечні випадки спілкування зі знахарями в селах?
На Житомирщині прийшли ми до однієї жінки. Я не могла зрозуміти, чи вона неадекватна, чи вона п’яна. А вона каже: "Ага, це ти…". Вона весь час намагалася мене лапнути – доторкнутися. А це один з прийомів передачі пороку або чогось недоброго. Потім каже: "Ану стань за моє ліве плече". Я стаю і бачу, що вона щось починає шептать. Тоді я розвернулася і пішла. Вона щось мені ще в спину говорила. Потім я почала розпитувати селян про цю жінку. Всі: "Та ви що? Та хто вас до неї послав? Це ж така відьма". Оберегів я з собою ніколи не ношу. Одна жінка мені сказала: "У тебе стоїть родовий захист". З народних оберегів добре носити вшитим в одязі посвячений мак-відюк або мак-самосійку.
Чому ворожать переважно жінки?
Жінка більше пов’язана з потойбіччям. Вона сама дає життя. Перебуває на межі життя і смерті, і вона більше до цього схильна. Жінки більше масові ворожки. Але чоловіки – сильніші. Вони займають вище домінуюче становище, ніж жінки. Вони як правило якоїсь вузької спеціалізації. Існує в народі стійке переконання, що цих людей обирає Бог. Ми знаємо, що церква проти народного лікування. Народна медицина це пояснює по-своєму: що в кожної людини є талант, і Бог посилає на землю людей і дає їм талант лікувати. Тобто, це від них не залежить, вони вже такими народжуються. Дуже добре, якщо є спадковість: людина народжується до цього схильною, від неї буде помагатися. Навіть від дотиків.
