Найкращі ліки для душі – подорож. А подорож рідною Житомирщиною – душевна насолода. Отож, навіть не пакуючи гігантських рюкзаків, не задумуючись – попрямував куди очі бачать.
Чуднів – перше невелике містечко, яке мені захотілось відвідати. На в’їзді в місто через дорогу від вивіски красується ІСУ-152. А трохи заїхавши в місто, бачу місцеву закинуту будівлю. «Арагорн» і «Саруман» нашкрябані по різні сторони стін, хм, забавно.
Далі рушив в місто. Йдучи по вулиці, відчувалось, що людей навкруги мало. Усі ходили, не поспішаючи. Будинки переважно приватні, але було і декілька багатоповерхівок у центрі. Цікавою особливістю міста було те, що на місці спиляних дерев стоять не просто пеньки, а цілі дерев’яні скульптури чи пофарбовані дерев’яні «грибочки».
Пройшовшись трохи, я зрозумів, що зголоднів. І от на горизонті і з’явився невеликий ринок. Там я підійшов до чоловіка, що продавав яблука, він зробив знижку і навіть дав води, щоб помити придбані фрукти. От заодно і спитав, що в них є цікавого в місті. Люб’язно розповів про три найцікавіших об’єкти міста:
· Солом’яна Гора, на якій непохитно стояла корчма, справа від неї недавно відновлена дамба, яка керує потоками Тетерева, а зліва – Храм Різдва Пресвятої Богородиці; 
· Сквер Слави, де палає і досі вічний вогонь, а поруч рошенівський майданчик, де дітки бавились;
· Парк Тетерів, в якому знаходиться ще й стадіон.
Отож, наслухавшись, рушив вперед. Таблички, що вказують номери на будівлях, мають назви оновлених вулиць, а збоку меншими шрифтами помічено назву старої вулиці. Дуже зручно, як на мене. Більшість будівель хоча старенького зразку, однак у них була певна опрятність.
В місті багато пам’ятників, зокрема Загиблим рятувальникам ЧАЕС, Воїнам Афганістану, Борцям за єдність та незалежність України та іншим.
Панорами на Солом’яній Горі мали неабияку стійкість. Дивлячись на тамтешні краєвиди, складалося враження, що такі ландшафти ще будуть любувати око не одну сотню років. А чого була варта дамба. Тетерів шумів не гірше нашої Житомирської дамби.
Ідучи вже назад до скверу, побачив одну дівчинку. А вкінці подорожі відбулося дуже дивне спіпадіння. Вона сиділа в безлюдному сквері й слухала музику. Я до неї підійшов і спитав як пройти до Парку Тетерів, однак вона у відповідь сказала, що теж не місцева, супроводила мене усмішкою і я вирушив далі за інтуїцією.
По дорозі мене дуже замучала, спрага і ось я бачу криницю! Коло неї повз проїжджає на роликах хлопчина років так вісьми і зупиняється неподалік. Не задумуючись, запитую:
– З цієї криниці п’ють люди воду?
– Так, завжди бачу як набирають.
– Дякую.
Набравши воду, хотів було вмитись, а хлопчина все стояв поруч.
– Вам допомогти злити?
– О давай!) – приємно здивувався я.
І от випивши водиці, набравшись енергії, був повен сил йти далі. Хлопець не відходив від мене. Тому, думаю, варто спитати як пройти до їхнього відомого парку. На що і отримав люб’язну відповідь:
– Він ось по цій дорозі, ви правильно йдете. Я катався в сквері, там вас бачив. Давайте я вас проведу і покажу де це.
– Давай.
Цей ввічливий юний хлопчик по дорозі дуже багато розповідав про себе, про те як йому недавно батьки подарували ролики, хоча взуття трохи натирає, і все ж він задоволений покупкою, адже нарешті він навчився кататись на роликах, про дідуся, з яким то на рибалку ходив, то на тракторці їздив.
– Дивіться, он котики! Ми з мамою і сестрою приходимо сюди і беремо їх звідси. А ось зліва наш алкогольний завод.
Нарешті ввійшовши в парк, ми споглядаємо на старенький пам’ятник з оновленим фундаментом. Я б і не звернув уваги, якби юнак не сказав, що декілька днів тому його замінили, бо сусіди жалілися, що він дуже сильно потріскався й міг впасти.
– До речі як тебе звати?
– Максим!
– Я Ярослав, дуже приємно познайомитись з таким юним екскурсоводом.
– А ось наш стадіон!!! Тут майже кожен день відбуваються матчі по футболу. Зазвичай людей тут дуже багацько. А ось вежа, а на яку мій однокласник заліз і впав. А ось наші лавочки, ми тут з дідусем сидимо. Їх теж нещодавно пофарбували: у синій, жовтий, червоний, зелений, – вірно перерахував Максим.
.jpg)
– У вас дуже чистий стадіон і взагалі місто дуже охайне.
– Так у нас двірники кожен день прибирають, дідусь засікав на годиннику скільки прибиратимуть, не встиг відволіктись, як вже прибрали все сміття.
– Ого, – я був здивований.
– А за стадіоном, приблизно після Нового Року, ввечері, по оцій дорозі йдуть багато багато людей, я ще стільки в жизні не бачів, і всі з вінками і свічками.
– А куди вони йдуть? – спитав зацікавлено.
– До ями, там вони скидають їх, там пам’ятник на пам’ятникові, – по-своєму пояснив Максим.
Коли я уявив це, у мене мурахи пішли по тілу, адже дійшовши до пам’ятника там було написано: «На этом месте пали жертвами немецкого фашизма более 3000 мирных жителей района».
Ще трошки пройшовши через ліс, видніється велика панорама Тетерева. А в далечіні пробивались промені сонця після хмарної буремної погоди.
Подивився під ноги, побачив в лісі багато росточків суниці.
– Ми колись з дідусем ходили на рибалку, він сказав взяти 2 відра, ми замість риби принесли повні відра полунікі, – з натхненням розповідає хлопець.
– А чому саме полуніка? – хоча вже догадувавсь що це суміш слів «полуниця» і «клубніка»
– Дідусь так називає.
Нарешті налюбувавшись заходом сонця, ми попрямували назад в місто. На вході у парк чекала на хлопця матуся. Він поїхав біжком на роликах до неї. Мама його взяла за руку і повела додому.
– Бувай хлопче, – подумки прокрутив в голові, і попрямував до автостанції.
В автобусі до мене підсіла дівчинка. Слухала музику в навушниках. Так як в мене з запам’ятовуванням не дуже «ок», виникла думка, а чи це не та сама дівчина, що сиділа в скверику. Вирішив спитати, чи то була вона.
– Так, це була я! – зі скромною посмішкою відповіла.
Ми розговорились, а по дорозі додому дивились фотографії. Щоправда, вона мусила виходити раніше ніж я, тому решту поїздки я додивлювався фотографії вже сам. А ще знайшов фотографію цієї дівчини.
Загалом місто Чуднів здалось охайним, тихим, тому виникає бажання повертатись до нього. Люди ввічливі, спокійні. Ніхто не обурювався, коли я в них щось перепитував. Навпаки, їм було також цікаво.
Навіть уявити не можу, яким буде гарним все у Чуднові, коли навесні місто зацвіте та позеленіє!
Ярослав ХОРКІНС
Більше фото в альбомі Першого житомирського у соцмережі
.jpg)
