«Зі мною все нормально»: історія про «сонячну» дівчинку з Житомира, яка ходить до звичайної школи

6.09.2019

 1 вересня – це свято, яке має приносити радість усім дітям, дарувати на майбутнє спогади про нових друзів, новий портфель і запах чистих зошитів, гомін на перервах і тишу на контрольних.

Протягом десятиліть наша освітня система була побудована таким чином, що діти з особливими освітніми потребами не могли навчатися разом зі своїми однолітками. Для них створювали спеціалізовані школи-інтернати і відправляли туди, ізолюючи від суспільства.

Активно впроваджувати інклюзію і голосно говорити про неї в Україні почали лише у 2017-му.  Але були й ті, хто вперто йшов проти системи, ламав стереотипи і ставав прикладом для інших – не вагатися. У 2015 році Ніна Бахуринська повела своїх двох донечок – Оленку та Дар’ю – до першого класу загальноосвітньої школи №19 міста Житомир.
 
Але це був дуже складний крок, адже на рік старша від сестри Оленка має синдром Дауна.  Як розпочиналося навчання, які складнощі були на старті та чого вдалося досягти – розповіла мама «сонячної» дівчинки та 11-річна Оленка саме 1 вересня – у переддень того, як дівчатка мали піти вже до 5-го класу.
 
 «Спочатку Оленка навчалася у 59-му садочку (Житомирський навчально-виховний комплекс спеціального типу № 59), і туди ж пішла в "нульовку" (підготовчу групу). Нам радили обрати 9-ту школу (Житомирська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат), але ми все-таки вирішили спробувати інклюзивне навчання.
 
Разом з Дашою вони пішли у школу №19. Але у паралельні класи. Я не наважилася віддати їх до одного класу, боялася, щоб вони не відволікали одна одну, не заважали навчанню. У школі нас прийняли дуже добре. Ніхто не відмовлявся, розробили програму, дали асистентів.
 
Коли ми були у психіатра, нам казали: «Ви хочете, щоб Вам було простіше, щоб двох дітей разом водити у школу». Але я не пожалкувала ні разу.
 

Під час розмови Оленка допиває свій манговий коктейль, із сяючими очима дістає подаровані блокнот та ручку і починає щось писати та малювати.

Навчальний процес спочатку давався дуже складно: Оленка не могла всидіти, не могла зрозуміти, що від неї хочуть. Намагалися її підключати у роботу з класом. Для неї це було важко, вона дуже нервувалася, не хотіла йти на заняття. Але з часом ми це пережили. Асистенти знаходили з нею спільну мову. А з кожним роком Оленка все більше і більше зацікавлювалася навчанням. 
 
З кожним роком інклюзивне навчання розвивається і стає кращим.
 
У першому класі асистентка була не на всіх уроках, у неї було лише 12,5 години на тиждень. Тому ми залучали її на читання, письмо та математику. Тільки у минулому навчальному році асистент був постійно, на усіх уроках. Це набагато зручніше. Вона може чимось зайняти Оленку, коли їй нудно чи коли вона чогось не розуміє, бо їй важко.
У нас є індивідуальний план навчання. Розклад такий, як у всього класу, але програма полегшена. Не вивчаємо іноземну мову, бо складно, нам головне хоч з українською розібратися. У таких випадках їй змінюють завдання на щось інше. У школі є заняття з психологом, логопедом і дефектологом – загалом 8 годин на тиждень. 
 
 
Батькам, які планують для своїх дітей інклюзивне навчання, я раджу йти до школи з першого класу.
 
Навчанням у школі ми дуже задоволені. Оленка має багато друзів у класі. Учні її знають, знають, що вона може капризувати, не хотіти чогось робити, може встати і піти сісти на м’який стілець, може вийти з класу з асистентом, прогулятися, але вони вже не звертають на це увагу. 
 
Було б, напевно, набагато важче, якби ми десь навчалися 4 роки в іншому закладі, а потім прийшли в школу. Діти б по-іншому її сприймали. На мою думку, якщо батьки приймають рішення про інклюзивну освіту, то найкраще іти до школи з першого класу. Діти тоді ще маленькі, вони звикають, приймають легше у свій колектив, приймають інших дітей такими, якими вони є».
 
Запитую Оленку, чи хоче вона до школи після канікул.
 
«Так, дуже! Скучила за своєю вчителькою. Люблю у школі більше всього музику, малювати, писати, вчитися», – із задоволенням розповідає дівчинка.
 
Такого завзяття і бажання йти до школи почуєш не від багатьох дітей. Вона завжди посміхається, задоволена, всіх любить.
 
 

«Все нормально зі мною», – посміхається Оленка, коментуючи мамині слова.

 
«Діти Сонця всі по-різному цікаві. Кажуть, що у них схожі риси обличчя, але вони все одно різні. У кожного свої захоплення, вони живуть у своєму світі.  Оленка все сприймає по-своєму. Дуже відчуває, коли люди щирі, і з ними вона йде на контакт. Якщо їй людина не сподобається – вона не буде з цією людною спілкуватися. Дуже любить танцювати, співати, знає багато пісень», – розповідає мама Оленки.
 
«Я модель», – з гордістю і посмішкою говорить дівчинка.
Мама підтверджує таке захоплення.
 
«Є у нас така мрія – бути моделлю. Вона любить позувати, дивиться "модні" журнали. Хотілося б, щоб її мрія здійснилася», – зазначає Ніна Бахуринська.
 
Головне для «сонячних» дітей – соціалізуватися
 
«У школі Оленка навчилася писати, читати, з математикою трохи складніше. Але головне для нас – соціалізуватися. Вона вільно ходить у магазин, може купити все, що потрібно», – наголошує Ніна Бахуринська.
 
2 вересня Оленка пішла до 5 класу. На запитання класного керівника, чи відпочили за канікули і чи скучили за школою, лише наша дівчинка впевнено висловила своє бажання вже нарешті піти до школи. 
 
У неї буде новий класний керівник і багато викладачів з різних предметів. 
Але поряд з нею і надалі буде сидіти поруч її перша вчителька, яку вона так обожнює.

 Довідково: За інформацією Міністерства освіти і науки України, у 2019/2020 навчальному році у закладах середньої освіти навчається 17,4 тисячі дітей з особливими освітніми потребами. Порівнюючи з 2017 роком, кількість дітей на інклюзивному навчанні зросла майже у 2,5 рази. 
За даними Міністерства охорони здоров’я України, станом на 31.12.2018 року в Україні живе 4944 дитини, які мають синдром Дауна. 
 
Марія Калашнікова
Теги: Освіта

 
Новини Кіно та ТБ
Загрузка...
Загрузка...
Програма телепередач
Равлики
 Равлики – давно вже популярний делікатес для гурманів, мастхев у корейській косметиці, потужний афродизіак, джерело білків, омега-3 кислоти, вітамінів А, Е, В1,...
 Близько року тому житомирянин Володимир Саванчук облаштував в орендованій кімнаті в будівлі на Домбровського лабораторію із вирощування австралійського...