У Житомирському обласному краєзнавчому музеї зберігається писанка 1902 року. Це по-справжньому унікальний експонат з фондів закладу, який наділений особливою енергетикою.
Саме такий сенс у писанку вкладали люди сотні років тому. Загалом мають колекцію із 1000 експонатів. Після відновлення роботи етнографічного відділу музею у 1990-му році, створили копії багатьох оригіналів писанок, які були знищені в 30-х.
Про традиції Великодніх свят на Житомирщині інформації до нас дійшло не багато. Свого часу її під час експедицій регіоном збирали дослідники та етнографи Василь Кравченко і його учень Никанор Дмитрук. Мали записи і колекції експонатів, які передали у Волинський музей в Житомирі, де працювали у різний період.
.JPG)
Все було зібрано і знищено, коли їх по сфабрикованих справах репресували. Дмитрука у віці 35-ти років застрелили в тюрмі, Кравченко дожив до 82 років, але був висланий, його зацькували у пресі, помер в Росії.
Науково оформити свої роботи не встигли, а те, що лишилося після них – крихти. Про це розповідає Валентина Невеська, завідуюча відділом етнографії краєзнавчого музею. Водночас, Микола Сумцов у своєму виданні «Писанка», що з’явилося у 1891 році, пише про орнаментацію писанок на Харківщині, Поділлі. До північного краю Житомирщини – Овруча, Коростеня, Олевська, де міг би почерпнути якраз багато цікавого, не дійшов.
Продовжуючи тему Пасхи, Невська наголошує, що її звичні атрибути – писанки, крашанки і печені паски, в народі були і до християнства. Їх готували спеціально до Великого дня навесні, коли світла частина зростає, а ніч стає меншою. Старовинні писанки знаходять у давніх похованнях, їх робили з каменю й дерева, відточуючи відповідну форму. Назва свята – Воскресіння Хрестове, додалася згодом.
«Для людей яйце – це щось магічне і глибинне, символ зародження нового життя. Його вважали оберегом і шанували, асоціювали з півником – сонячним птахом, який двічі народжений. Вірили, що він проганяє нечисті сили, тому зображували на елементах побуту, рушниках, килимах, тощо. Кожна господиня хотіла, щоб у дворі був гарний півень. Ще одним оберегом слугував червоний колір. Власне, тому великодні яйця і мають такий вогняний колір, – говорить Валентина Невська. – Писанками можна було займатися з початку посту. Їх готували завчасно, видуваючи вміст, а тоді наносили орнаменти. Справжня писанка – пуста всередині. Площу яйця розбивають на 42 клинці. На Житомирщині більш поширені були орнаменти рослинні, побутові і тваринні, геометричні – квадрати, трикутники й ромби, а лінії символізували дощі або пророслі із землі паростки зерна. Часто зустрічається трилисник. Малюнки з образом Ісуса, хрестами (простий, рівносторонній, андріївський) чи церквами – релігійні, фактично не зустрічаються. Для цього треба особливий хист, а свою писанку хотів мати кожен, тож зображали щось більш звичне і просте у виконанні. На яйце наносили розтопленим воском шари орнаментів, послідовно поміщаючи у барвники – від найсвітлішого до найтемнішого. Для витонченості малюнку використовували кінчик пір’їни.
.jpg)
Писанку в оселі зберігали аж до нової. У посівну чи Зелені свята писанку давили, шкаралупу мішали із зерном і висівали у землю, аби був гарний урожай і добробут на весь рік. Крашанки готували в суботу, потім святили і в неділю родина їх їла. До церкви усе збирали в хустину. Зазвичай ходили з тією ж самою хусткою. Чим більше разів вона була освячена, тим більшу силу мала. Хустку, яку використовували сім чи більше разів, зберігали і передавали далі. Інколи вона втрачала колір, була забруднена фарбами від яєць чи масними плямами від жирних м’ясних страв, але ніхто її не міняв і не викидав. Такою хусткою огортали хворого, аби додала сил і здоров’я».
.JPG)
На початку 20 століття фарби для писанок вже можна було дістати, а не видобувати самостійно. Приміром, заготовки можна було взяти на фабриці тканин у селі Городниця в Новоград-Волинському районі. Таких мануфактур було декілька. До цього барвники робили із лушпиння цибулі, кори і плодів бузини, чорниці, кори дуба чи фіалок. Все заготовляли завчасно і кожен мав свої секрети їх поєднання для досягнення бажаного результату.
«Разом із місцевими вчителями малювання ми створили багато копій тогочасних писанок. За основу брали колекцію музею, де є зразки початку 20 століття, – продовжує Невська. – Там не завжди все ідеально, але було видно, що їх створювали звичайні господині, не майстрині, але вони добре зналися на значенні кожного символа».
На писанках зображували обрядову квітку, яку любили в родині – неповну рожу, тулумпани (тюльпани), троянди, а також листяні узори – дуб, чебрець, барвінок. Можна було часто зустріти спіраль, що символізувала життя людини і безкінечність та циклічність природніх процесів. Яйця, які розписували знахарки, мали подвійний захист, адже на них наносили помічні рослини. Були на писанках ромбічні знаки сонця, засіяного поля, тощо. Тваринні орнаменти були фрагментарні – гострі роги, птахи, а з побутових – грабельки, сокирки, бочечки, люльки.
.JPG)
Складним орнаментом відрізняються монастирські писанки. Створювали їх у монастирях, куди запрошували людей, які добре володіли технікою розпису. Такі писанки розвішували у храмах по колу на панікадило. Відгомін цієї традиції можна побачити у Миколаївській церкві в містечку Чуднів, де над люстрою підвісили близько 100 писанок.
Юлія ДЕМУСЬ
