Аліна Кундіч (Дембіцька)

блоги

31.05.2020 - 14:38 Житомир і велосипеди: навіщо житомиряни крутять педалі? ФОТО

Щороку 13 років поспіль в останню неділю травня в різних містах України тисячі велосипедистів беруть участь у Велодні. Але чи потрібен привід, щоб сісти на велосипед? Адже кажуть, що чотири колеса возять тіло, а два – душу.

Ми поцікавилися у житомирян, які майже щодня крутять педалі по місту, чому вони це роблять і задали усім 5 однакових запитань:

1. Чому ви їздите на велосипеді: економите гроші (на маршрутках), піклуєтеся про здоров’я тощо?

2. Скільки часу їздите по Житомиру (за містом) на велосипеді? А пам'ятаєте, в якому віці вперше сіли на ровер?

3. Який відчуваєте дискомфорт під час їзди на велосипеді?

4. Що думаєте про велосипед як засіб пересування в нашому місті? Які перспективи, на вашу думку, є у цій сфері, а що варто змінити?

5. Розкажіть про свій велосипед: де купили, яка марка, скільки йому років.

Андрій Бабак, інженер-програміст

1. Велосипед для мене – хобі і можливість відволіктись від буденного. Якщо порівнювати, то це як їхати в дощову погоду в пустому трамвайчику і слухати улюблену музику.:)

2. На двоколісній сів десь у 14 років. Відтоді їзда на велосипеді стала частинкою мене. Ліцей, інститут, робота… всюди велосипедом.

3. Якогось певного дискомфорту немає. Вже є певні звички, якими постійно користуюся, вони і допомагають. Наприклад, змінний одяг на роботі або накидка на той випадок, якщо пройшов дощ.

4. Житомир – невелике місто. Велосипедом можна втричі зекономити час на дорогу, ніж пересуватися громадським транспортом. Велосипедизація триває, йде. Для безпеки велосипедистів я змінив би розташування ливнівок, бо по нашому місту є багато небезпечних конструкцій і через їх неефективність збирається багато води край дороги.

5. Свої велосипеди збирав власноруч, по запчастинам із усієї України. Зараз їжджу на «Giant Trance» 2015 року, а до цього був «Canyon Spectral», раму якого довелося продати, щоб купити диван.:)

Анна Напольська, викладачка Житомирської музичної школи №4 імені Лесі Українки

1. Велосипед для мене – це задоволення. Лише під час карантину використовувала його як транспорт.

2. Статистика каже, що у 2020 році я вже наїздила 151 годину.:) В звичайному житті – це переважно вихідні і довгі поїздки за місто. Вперше на двоколісний сіла в 5 років і одразу поїхала. Тому батьки зрозуміли, що це моє і в 6 купили «школьнік».

3. Дискомфорту не відчуваю.

4. Я вважаю, що ровер – ідеальний транспорт для пересування по місту. Якби у Житомирі були велодоріжки і нормальні велопарковки, а в мене було б де зберігати, то купила б собі «Сity Bike», щоб красиво проїхатися на роботу чи в магазин.:) Свій велосипед боюся залишати без нагляду.

5. У мене велосипед «Pride ROCX 8.2» 2019 року, який купила в магазині «Два колеса».

Іван Фурлет, депутат Житомирської міської ради

1. Для мене велосипед – це повноцінний вид транспорту, який я використовую практично щодня. Для повсякденного пересування в нашому місті, в межах маршруту мікрорайон – центр – це ще і найшвидший вид транспорту. Іншими бонусами, звісно, є фізична активність, ну, і економічність.

2. На велосипеді з дитинства, десь із 6 років. Як щоденний транспорт використовую з початку 2015 року.

3. Я активний водій авто, яким користуюсь разом із родиною у поїздках на великі відстані, а тому в мене немає страху їздити на ровері у загальному потоці, бо є розуміння як себе поводять водії, як вони мене бачать з авто. На мою думку, це важливо для велосипедиста. Але найбільший дискомфорт у мене викликають великогабаритні авто і вантажівки. У них дуже багато «мертвих зон» при маневрах і найгірше – вони дуже «димлять».:( На жаль, у нас немає контролю за викидами і їхати на магістральних вулицях, наприклад, по вулиці Покровській поруч із ними дуже важко, велосипедист буквально задихається.

4. Житомир дуже компактне місто. Якщо житомиряни хочуть жити у чистому і безпечному місті, то для нас вибір очевидний. Так, потрібно вдосконалювати інфраструктуру, але було б чудово якби кожен із тих, хто бере участь у Велодні, бодай раз на тиждень їздив на велосипеді не лише для прогулянки. Тоді б у проавтомобільної адміністрації міста і поліції не лишалося б питань для кого і чому потрібно змінювати дороги. На мою думку, Житомиру не вистачає проактивної велогромади.

5. Велосипед у мене звичайний міський, купував б/в, він недорогий. З особливостей, хіба, наявність планетарки. Думаю, це як автоматична коробка для авто. Зручно і просто для щоденного користування. Купував ще дитяче крісло, але доньці вже 5 років і вона сама їздить на своєму велосипеді.;)

Ірина Хіврич, менеджер по туризму, зооволонтерка

1. Для мене велосипед – це зручність, бо не потрібно думати, як доїхати з пункту А в пункт Б, на які маршрутки (тролейбуси) пересідати, де виходити, скільки йти пішки. Крім цього, це своєрідний тренажерний зал для тих, хто немає часу на звичайний.:)

2. Активно їжджу по Житомиру з 2016 року, а вперше сіла на велосипед, мабуть, у 8 – 9 років, можливо, раніше. Коли я була маленькою, то часто приїздила до бабусі і дідуся в село. Моїм першим серйозним велосипедом став велосипед «Україна» мого дідуся. На ньому я об’їздила усе село і навколишні поля.:)

3. Дискомфорт під час їзди на велосипеді викликають в основному дороги та якість дорожнього покриття, а ще водії, у яких відсутня культура водіння і паркування. Крім цього, в мене є запитання до комунальних підприємств міста, які забезпечують чистоту вулиць. Біля тротуарів (край дороги) можна наштовхнутися на купи сміття і листя, забиті ливнівки… і, як результат, постійна вода біля тротуару.

4. На мою думку, велосипед можна спокійно використовувати як постійний засіб пересування в нашому місті. І тут справа навіть не у велодоріжках, бо без них можна прожити. Виділеної смуги для руху велосипедистів і громадського транспорту цілком достатньо, але є проблема з безпечними і зручними парковками біля торгівельних центрів і магазинів. Багато власників велосипедів, розглядають їх тільки як дозвілля. Багатьох зупиняє страх, що велосипед вкрадуть. Тому вони і не пересуваються на ньому по місту і в справах.

5. Зараз у мене велосипед торгової марки «Spelli», який придбала у житомирському магазині «Два колеса» в червні 2019 року. Це великий, так би мовити, хлопчачий велосипед.:) До того ж, в мене є ще велосипед «Ardis Santana», на якому періодично їздять моя кума і подруга, які тільки починають свої велопокатушки по місту.

Сергій Шавловський, приватний підприємець

1. Велосипед для мене – це і хобі, і можливість відвідати непрохідні іншим транспортом місця, і пошук меж можливостей організму, і здоров’я (як фізичне, так і психологічне).

2. Ті часи, коли почав їздити на велосипеді, не пам’ятаю, оскільки мені тоді, мабуть, було років зо два. На двох колесах – з чотирьох, на дорогах міста – з одинадцяти років.

3. Дискомфорту не відчуваю. І ніхто не має його відчувати, якщо правильно підібраний велосипед.

4. На мою думку, потрібні зацікавлені люди серед керівників міста. Поки їх немає, то перспективи в плані велоінфраструктури досить примарні. Житомир – один із найгірших обласних центрів в плані кількості і зручності велодоріжок. Наше місто рятує мала кількість підйомів, широкі і незавантажені вулиці-дублери основних вулиць, малі відстані і те, що поблизу і навколо ліси. Тому навіть попри відсутність інфраструктури люди можуть досить безпечно і зручно їздити у справах або задля прогулянок як містом, так і виїжджати за його межі для відпочинку.

5. Основний велосипед – «Norco Charger» 2015-го року, який був куплений новим в одному з вінницьких магазинів, оскільки це був найближчий магазин, де він був у наявності. Від заводської комплектації в ньому вже практично нічого не залишилось: по мірі зносу міняв деталі на більш досконалі. Маю ще декілька велосипедів для різних цілей, але здебільшого вони у мене чисто для фану, я їх дуже люблю, але нічого серйозного від них не очікую. Декілька з них дав у користування рідним, щоб не простоювали.:)

Аліна Кундіч для проєкту «TUMI: шлях до школи»

Фото надали велосипедисти

28.05.2020 - 23:57 Мікромобільність – альтернатива автотранспорту: новий чи забутий тренд?

Українські міста поступово виходять з карантину, але здається, що поширення коронавірусної інфекції COVID-19 у березні 2020 року змінило наші звички та спосіб життя. Громадський транспорт працює не за звичним нам графіком, автомобіль є не у всіх, а на роботу і на навчання потрібно повертатися.

Враховуючи потреби в соціальній дистанції та максимальному уникненні контактів із поверхнями, одним із найбільш безпечних варіантів пересування став велосипед і піші прогулянки. Великі та маленькі міста світу знаходять відповідь на цю проблему в підтримці мікромобільності. Але що таке мікромобільність, чому її так активно підтримують Нова Зеландія, Франція, Шотландія, США та інші країни і що відбувається у нас?

На фото: вул. Лятошинського, сквер (Житомир, квітень 2020 р.)

Що таке мікромобільність?

Термін «мікромобільність» зазвичай вживається стосовно одномісного транспорту, який має швидкість до 25 – 40 км/год і є зручним для пересування на невеликі відстані. Це – велосипеди, самокати, скейти, ролики, моноколеса й інші. Враховуючи, що технології весь час розвиваються, їх перелік постійно доповнюється. Крім цього, до мікромобільності належать і електричні транспортні засоби і ті, що приводяться в рух м'язовою силою людини. Іноді до мікромобільності відносять пересування пішки, як найдоступнішу форму мобільності.

Першоджерело: Institute for Transportation&Development Policy. Адаптація інфографіки на українську мову: Київський міський журнал «Хмарочос»

Чому мікромобільність?

Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує присвячувати щонайменше годину фізичній активності на свіжому повітрі кожен день.

Вивчаючи взаємозв'язок між фізичною активністю і здоров'ям група дослідників Великобританії проаналізувала інформацію на основі бази даних , що охоплює Англію, Уельс та Шотландію. Дослідники врахували, яким чином понад 260 тисяч людей щодня дістаються на роботу, зокрема, велосипедом, пішки, громадським транспортом чи комбінацією видів транспорту, а також поцікавилися, який стан здоров'я був у цих людей упродовж п'яти років.

Серед усіх респондентів найменша смертність була серед тих, хто їздив на роботу на велосипеді. Серед них було на 41% менше померлих, ніж серед тих, хто користувався громадським транспортом і тих, хто не був активним під час поїздок. Навіть люди, які їхали лише частину шляху мали на 24% менший ризик померти у порівнянні з людьми, які не мали пересувань активними видами транспорту. Пересування пішки виявилось дуже корисним для роботи серця. Пішоходи мали на 27% менший ризик серцевого нападу чи іншого серцево-судинного захворювання і на 36% нижчий ризик померти від серцевих проблем у порівнянні з людьми, які використовували менш активні види транспорту.

Ці дослідження стають особливо важливими на фоні заяв про те, що від коронавірусної інфекції частіше помирають ті, хто мають хронічні захворювання. Найбільш незахищеними є дихальна та серцево-судинна системи. Тому люди, які пересуваються пішки і на велосипеді, не лише мають менший ризик зараження за умови дотримання соціальної дистанції, а й більші шанси на перенесення інфекції без складних наслідків.

Натомість автомобілі не є альтернативою громадському транспорту. Адже через них утворюються затори і забруднюється повітря, а повітря з високою концентрацією дрібнодисперсного пилу, на думку дослідників Гарвардського університету, сприяє вищій смертності від коронавірусу.

На фото: вул. Перемоги (Житомир, квітень 2020 р.)

Мікромобільність і COVID-19: як реагують в світі?

Як же реагують міста на поширення інфекції і яку роль відіграє мікромобільність під час карантину та в процесі виходу з нього?

У Парижі, наприклад, збільшили кількість велодоріжок. Велосипедистам віддали автомобільні смуги, які відокремили делінеаторами. Заохочувати велопоїздки планують і після карантину. Такі ж заходи впроваджуватимуть не лише на центральних частинах інших міст Франції, але й у міжміському та приміському сполученні. Крім цього, тут існують програми знижок на придбання електричних та вантажних велосипедів.

Щоб скоротити використання громадського транспорту у Боготі, столиці Колумбії, облаштували 76 кілометрів тимчасових велодоріжок лише за одну добу.

В італійській Болоньї вирішили прискорити впровадження Плану сталої мобільності і планують побудувати в 2020 році близько 270 км велоінфраструктури. Це 60% плану, який мали впровадити до 2030 року.

У Мілані планують перетворити більше 20 кілометрів вулиць на тимчасові велодоріжки і широкі тротуари.

А в Будапешті тестують тимчасову велосипедну інфраструктуру під час пандемії, яку залишать і перетворять на постійну, якщо вона буде користуватися попитом серед населення.

Фото з сторінки Lucas Demuelenaere в соцмережі Twitter

Але дії міст не обмежуються розвитком велосипедної інфраструктури. На початку травня 2020 року центр Брюсселя стане зоною вільною від авто з пріоритетом на пішоходів і велосипедистів. Нью Йорк закриває вулиці для руху автомобілів, щоб люди могли пересуватися пішки на безпечній дистанції. У деяких районах Лондона частину дороги віддали пішоходам аби розширити тротуар і надати можливість утворювати безпечну чергу в магазин чи кафе (з їжею на винос, звичайно).

А що у нас/в Житомирі?

З обмеженням інших видів транспорту в Житомирі з'явилось більше велосипедистів на вулицях міста, але поки що це всі зміни в сфері мікромобільності.

На фото: вул. Перемоги (Житомир, квітень 2020 р.)

З 2014 року в місті встановлюються муніципальні велопарковки та впорядковуються тротуари, але на цьому розвиток інфраструктури фактично закінчується. Загальноміська велоінфраструктура ледь досягає двох кілометрів.

Декілька років тому в Житомирі з'явились плани на систему громадського велопрокату, але вони залишились лише планами. У той час такі системи байкшерінгу вже відкрилися у Львові, Києві, Вінниці, Харкові та Одесі.

Весною 2020 року у Львові запустився прокат електросамокатів. Зараз взяти самокат в оренду можна на трьох локаціях в центрі міста. У Києві систему громадського прокату самокатів поки що обговорюють і тестують. В той час громадська організація U-CYCLE звернулась до уряду з проханням дозволити транзитний рух велосипедистів через парки.

Україна поступово виходить з карантину, і люди мають повертатися до звичного ритму життя і роботи. Якщо не стимулювати здорову поведінку, всі, хто матиме змогу, сяде в автомобіль, інші попрямують у тісний громадський транспорт або залишаться сам на сам зі своїми транспортними проблемами. За декілька місяців українці стали менш активними і менш мобільними. Якщо так триватиме і надалі, ми будемо менш захищеними перед недугами майбутнього. Стимулювання мікромобільності і розвиток інфраструктури може стати хорошою інвестицією в здоров'я населення і сталість міст.

Матеріал підготували Олена Чернишова та Аліна Кундіч для проєкту «TUMI: шлях до школи»

Автор фото: Аліна Кундіч

28.11.2016 - 18:24 Результати перевірки у Житомирському професійному ліцеї легкої промисловості: звіт, фото

Перевірка у Житомирському професійному ліцеї легкої промисловості розпочалась 8 листопада 2016 року (чому саме можна переглянути відеосюжет, а також тут і тут). 18 листопада зроблені висновки, які незабаром повинні оприлюднити на сайті управління освіти і науки Житомирської обласної державної адміністрації (далі – Житомирська ОДА).

Під час перевірки спеціалісти з управління освіти і науки Житомирської ОДА, Житомирської міської ради, а також представники громадськості мали розглянути питання: нормативно-правові засади впровадження діяльності надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти, використання у навчальному закладі позабюджетних коштів (благодійних внесків тощо), кадрове забезпечення та організацію навчально-виховного процесу, матеріали атестаційної експертизи навчального закладу тощо.

Хід перевірки

Як представник від громадськості (член Житомирської обласної організації Національної спілки журналістів України, громадська діячка, волонтер) я виявила бажання долучитися до перевірки виконання трудового законодавства у ліцеї разом із головним спеціалістом-юрисконсультом відділу з питань професійно-технічної та вищої освіти управління освіти і науки Житомирської ОДА Зубченко Оксаною Володимирівною. Крім цього, долучилась до перевірки дотримання у цьому навчальному закладі законодавства з охорони праці та безпеки життєдіяльності, яку здійснював голова Житомирської обласної Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти Градовський Петро Михайлович.

8 листопада 2016 року разом із головою Житомирської обласної Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти Градовським Петром Михайловичем ми оглянули навчальний корпус № 1 (Проспект Миру, 18), зокрема, бібліотеку, майстерні, комп’ютерний клас. Також був перевірений стан навчального корпусу № 2 (вул. Богунська, 12), а саме – спортзал, який, за словами працівників, у холодну пору є закритим, а також один із навчально-виробничих кабінетів, де навчають продавців.

З нами працювали (супроводжували і відповідали на наші питання) представники Житомирського професійного ліцею легкої промисловості – заступник директора з навчально-виробничої роботи Демчук Олександра Миколаївна, головний спеціаліст відділу з питань професійно-технічної та вищої освіти управління освіти і науки Житомирської ОДА і викладач-сумісник ліцею з навчальних предметів: психологія, етика, естетика Осипович Наталія Євгенівна, старший майстер Беспалюк Аліна Миколаївна та психолог Меєр Вікторія Миколаївна.

8 листопада під час огляду ми побачили хоч і старі, але цілком охайні майстерні та обладнання. Також нам показали трикотажні вироби, які виготовляють учні-в’язальники трикотажних виробів та їхні вчителі-майстри, зразки швейних виробів і взуття.

Тим не менше це не дає права закривати очі на очевидні порушення в організації умов праці та навчання, які, на перший погляд, можливо, і не залежать від керівництва та працівників ліцею, але суттєво можуть впливати на стан здоров’я учнів, а саме:

1) У навчальному корпусі № 1, де нині навчаються діти, в аудиторіях холодно. І перевіряючі, й учні, які знаходились в цьому корпусі, завжди перебували у верхньому одязі через низьку температуру.

2) У навчальному корпусі № 2 дуже холодно, приміщення вологі, а у спортзалі стіни і стеля вкриті пліснявою. За словами працівників, у зимовий період він не працює, а усі діти навчаються в корпусі № 1 у дві зміни. Крім цього, нам повідомили, що навчальний корпус № 2 вже два роки не опалюється, бо два роки тому було зачинено котельню, що забезпечувала тут тепло.

За два роки керівництво ліцею могло б використати благодійні внески батьків учнів, залучити спонсорів, владу, щоб відновити роботу котельні.

Залишається незрозумілим питання, як контролюють використання коштів від благодійних внесків на так звані «ремонти» батьки учнів?

Вже 9 листопада 2016 року мені та Градовському Петру Михайловичу показали стіни з заліпленими тріщинами, які з дозволу працівників ліцею і присутніх членів-перевіряючих робочої групи були сфотографовані 8 листопада 2016 року. Тож маємо і невеликий плюс перевірки.

Цього ж дня я звернулась з проханням до працівників ліцею Меєр Вікторії Миколаївни та Осипович Наталії Євгенівни про те, чи можна у їхній присутності або за умови присутності інших членів робочої групи поспілкуватися з ліцеїстами під час перерви 10 листопада 2016 року, а також переглянути класні журнали. При цьому я повідомила, що хочу поговорити з окремими групами та опитати, як викладаються навчальні предмети безпосередньо в учнів. На що отримала згоду.

За годину до зустрічі в ліцеї, 10 листопада, об 11:00 год. я зателефонувала Осипович Наталії Євгенівні і запитала чи залишається домовленість про зустріч із учнями в силі і чи буде присутньою Наталія Євгенівна. На що отримала схвальну відповідь. Тим не менше вже об 11:20 год. Осипович Наталія Євгенівна перетелефонувала мені і повідомила про те, що мені необхідно з’явитися в управління освіти і показати свої документи, які засвідчують мою особу. Через годину я надала копію журналістського посвідчення в управління. Отож поспілкуватись з учнями та переглянути класні журнали 10 листопада мені не вдалось. Виникає просте запитання чому???

Крім цього, я декілька разів зверталась з проханням надати документи, в яких зазначена інформація про кількість учнів, які здобули професію «Оператор комп’ютерного набору; секретар керівника (підприємства, організації, установи)» і були працевлаштовані у 2014 – 2015 роках, а також запитала про програмне забезпечення учнів за цією спеціальністю. Відповіді знову не отримала.

Результати висновків щодо атестації Житомирського професійного ліцею легкої промисловості розглядав Градовський Петро Михайлович, які повинні бути в звіті управління освіти і науки Житомирської ОДА. У той же час на офіційному сайті ліцею інформація про атестацію та акредитацію відсутня (див. знизу скріншот сайту).

Оскільки на моє прохання не надали жодних документів про освіту тощо директора Житомирського професійного ліцею легкої промисловості Старинця Олега Ігоровича (очолює навчальний заклад з 2011 року), я була змушена звернутися з інформаційним запитом (на основі Закону України «Про доступ до публічної інформації») до КЗ «Житомирський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Житомирської облради та отримала відповідь, в якій йдеться про те, що нинішній директор ліцею курси підвищення кваліфікації не проходив, а отже і не проходив атестації.

Незрозумілим є те, чому в складі робочої групи, яка здійснювала перевірку, не було представників від департаменту фінансів Житомирської ОДА. Чому не всі члени робочої групи були достатньо поінформованими: не знали розкладу (часу проведення того чи іншого виду перевірки), не знали імен і прізвищ експертів, закріплених за тим чи іншим видом перевірки, стикались із перешкоджанням у перегляді класних журналів, спілкуванні з учнями ліцею?

Висновки

Спираючись на перелічені факти, прошу звернути на них увагу начальника управління освіти і науки Житомирської ОДА Калініна Вадима Олександровича, а також голову гуманітарної комісії Житомирської обласної ради Галагузу Олену Володимирівну.

Також повідомляю про те, що від імені Старинця Олега Ігоровича на моє місце роботи телефонували і натякали не втручатися у ситуацію, що склалась в ліцеї. З цього роблю висновки, що суттєві порушення мають місце.

Щодо закидів окремих працівників Житомирського професійного ліцею легкої промисловості про мою упередженість, зазначу, що лише маючи факти я допомагаю людям, які до мене звертаються, і завжди намагаюся бути максимально об’єктивною. Ось приклади моєї громадської діяльності:

- допомогла написати звернення і сприяла тому, щоб заасфальтували подвір’я в с. Білка Коростенського району, де мешкає хворий на ДЦП і слабозорий хлопчик Богдан Тарасенко,

- «Десятирічна житомирянка потребує термінової операції з усунення складного викривлення хребта»,

- «Небайдужі. Волонтери. Аліна Дембіцька».

Метою мого перебування в складі робочої групи було ознайомлення з ситуацією наживо. Для того, щоб будь-який навчальний заклад розвивався, необхідно, щоб його очолював керівник-менеджер, який шукав би різні шляхи вирішення проблем: звертався б до спонсорів, ЗМІ тощо за допомогою, дбав би про безпечні умови навчання, праці і виховання.

Вважаю, що перевірка, яка розпочалась 8 листопада 2016 року в Житомирському професійному ліцеї легкої промисловості – лише початок. Ліцей повинен розвиватися і має на це право, але умови, в яких він знаходиться зараз, бажають залишатися набагато кращими.

P.S. На мою думку, варто на законодавчому рівні зобов’язати усі навчальні заклади: від шкіл, коледжів, ліцеїв і до інститутів та університетів створити та оприлюднити відкриту базу даних (на їхніх офіційних сайтах) про освіту, педагогічний стаж, проходження курсів підвищення кваліфікації тощо вчителів, викладачів, директорів та ректорів. Адже, як виявилось, цю інформацію не так то і просто отримати в самих навчальних закладах. Совісним боятися нічого, а той, хто має якісь проблеми з освітою чи правом викладання, можливо, задумався б.

19.03.2016 - 15:45 Карпати навесні, або Як я вперше на лижах у «Буковелі» каталася: поради лижникам-початківцям

«Гірські лижі самі по собі не є щастям, але цілком здатні його замінити», – сказав колись Жан-Клод Кіллі, видатний французький гірськолижник 60-х років, один із кращих спортсменів ХХ століття.

І якщо відверто, то він на всі 100% був правий.

Березень 2016 року... Здійснилася моя багаторічна мрія. Я побувала на відпочинку в Карпатах (гірськоголижному курорті «Буковель»), які любила задовго до того, як сюди потрапила, але зараз не просто люблю, а обожнюю.Улыбаюсь

Коротко про лижні траси «Буковелю»

«Буковель» – це траси різної складності: від дитячих до екстремальних «чорних», прокат обладнання, з’єднані в одну систему підйомники, лижна школа, медична служба, різноманітні готелі і ресторани. Щоправда ціни на житло, продукти і на ліки найбільш «кусючі» в січні, коли «гарячий сезон». У березні, квітні і травні (іноді сніг лежить аж до кінця травня) ціни дешевші.

У перший день після навчального інструктажу, декілька разів проїхала трасу 1С, яка не зовсім підходить для новачків-смертників. Просто пощастило, що вдалося її проїхати, як то кажуть, без пригод.Улыбаюсь Наступного дня: траси 7А, 14А, 11F, 17А, 15Е, де частина дороги – спуски, що нагадують «серпантин» (від якої особисто в мене як у лижниці-початківця трусилися коліна), а також 5А, 5В і 5D (просто повірте і не їдьте нею, якщо не вмієте виконувати повороти малого радіусу: тут на спусках є чимало насипів снігу, який під вечір перетворюється у пісок льоду).

Найбільше сподобалася траса 12В, що на горі Довга. Тут неймовірні краєвиди (див. фото).

Далі була траса 3А, яка переходить у трасу 7А. Загалом ці траси доступні для лижників-початківців, які навчилися контролювати швидкість, гальмувати і вчасно робити повороти.

Під час катань зрозуміла, що лижники допомагають один одному підводитися під час падіть. І хай пробачать мене сноубордисти, але я за окремі траси для лижників і сноубордистів. Зрозумієте чому, коли самі зробите один спуск із сноубордистами.Подмигиваю

На замітку: в «Буковелі» діє система знижок на ski-паси, що розповсюджується на пільгові категорії: діти 6­12 років, інваліди, пенсіонери, учасники війни (АТО) за наявності документа, який вказує на приналежність до пільгової категорії (тільки для громадян України). За моїми підрахунками зекономити можна до 50 – 60 грн. щодня.

Після перших катань на лижах в моєму житті маю поради для тих, хто ніколи не катався на лижах, але планує це зробити:

1) Перед поїздкою почитайте матеріали або перегляньте відеоуроки катання на лижах.

2) Користуйтеся картою (схемою спусків) «Буковель». Їх безкоштовно роздають в інформцентрах, закладах харчування на території курорту.

3) Візьміть з собою аптечку, в якій обов’язково має бути: «Ф-гель», еластичний бинт, «Німесил». Це засоби, які допоможуть від набряків колін після катання, під час травмувань, знімають запалення, є знеболюючими засобами. Оскільки ліки на курорті дорожчі в 2 – 3 рази, то це мінімум, який вам знадобиться. Також візьміть з собою балаклаву (краще захищає від вітру, ніж шапка, по-моєму) і «піджопник» (тепліше буде падати, сидіти на снігу поки підніметеся після падіння).Подмигиваю

4) Якщо ви не можете заплатити за послуги інструктора, який вас навчить гальмувати і здійснювати повороти, їдьте з лижником-профі, який катається на лижах давно і досконало, і зможе навчити вас азам катання.

5) Катайтеся на трасах відповідно до свого досвіду і здобутих навичок. Для новачків для навчання підійде траса 7А. Консультуйтеся з працівниками курорту, знайомих лижників перед тим, як виходити на нові траси.

6) Не бійтеся, любіть гори і все у вас вийде!Улыбаюсь

P.S. По дорозі додому завітайте до приватної пивоварні в с. Микуличин. Тут можна купити не лише пиво чи квас, а смачні та свіжі сири на будь-який смак, приготовані за спеціальними технологіями, мед та косметику на основі дріжджів, хмелю та меду.

І ще декілька слів на правах реклами.Подмигиваю Окреме величезне дякую Миколі Оверківському з Коростишева, який упродовж декількох днів був для нашої компанії і водієм, і екскурсоводом, й інструктором, і просто гарним співрозмовником.

Гори і лижі допомагають відновитися, зарядитися енергією. Якщо ви любите динаміку, активний відпочинок, тоді вони для вас!:)

кримінал
Напад з ножем у відповідь на зауваження. Сталося це у середмісті Житомира. Двоє пішоходів йшли трамвайними коліями просто по дорозі. Водій таксі призупинився аби...
Полісся
У Житомирі 17 лютого футбольні фанати прийшли під стіни ОДА вимагати добудувати центральний стадіон "Полісся". Вболівальники ФК Полісся розгорнули банер...