Туся Міщанка

блоги

04.10.2012 - 16:11 Наташа і рукава

Наталія Королевська – бджілка-трудівниця! Її дрес-код – в пучок волосся, кольорова блуза (виняток – біла з петлею на шиї, це святкова), піджак, як правило – на розмір менший, і спідниця а-ля біла сукня Мерилін Монро.

Вона купує, безумовно, дорогі й гарні речі.

Але вона вміє спаскудити навіть найстильніший піджак, засукавши в ньому рукава. Немає значення – чи то візит до університету, чи то до швейної фабрики, чи авіаремонтного заводу – Королевська скрізь з підгорнутими рукавами.

В чому ж справа?

Людина, яка вклала стільки коштів в її кампанію, не може найняти передовій Наталії стиліста?

1(1)

2(1)

3(1)

4

 

5

6

7(1)

 dwzPaDoQBz0


20.08.2012 - 19:08 Чим живе село, або Все заради бабусі

Запізнення. Мандрівка розпочалася о 7 ранку зі спізнення на електричку. Оскільки я мала трохи часу до наступної – вирішила після покупки квитка, повернути попередній. Але прочитавши на касі оголошення, що вартість послуги – 14 грн, а крім того, ще й комісія нараховується, зрозуміла, що стояти в черзі заради 5 грн… не варто. Навіть смішно. Смішно виглядає і прайс-лист, приклеєний до вітрини каси вокзалу. Якщо за надання послуги громадяни оплачують 14 грн, то ЗА ЩО касир отримує заробітну плату від Укралізниці?

В автобусі. Приїхали до місця призначення о 12.30. Останній автобус до села, куди я їхала, відправився об 11.30. Але пощастило, що о 12.50 в той бік їхав ще один. Тому довелося до місця призначення ще трохи пройти пішки… 12 км. Живе моя бабуся в далекому селі на Чернігівщині. Тому за весь шлях до хати повз мене проїхали три КАМАЗи з зерном і одна нива. Ніхто з них, бачачи на дорозі симпатичну дівчину з сумкою через плече, навіть не пригальмував. Навпаки – пролітали повз мене з такою швидкістю, що могло би хвилею повітря знести на траву. Хвалити Бога, траса до села новенька і рівненька. (Бабці в селі кажуть, це заслуга Ляшка. Насмішили). Так що я спочатку насолоджувалася соняшниками обабіч дороги, потім стернею, далі – бур’янами.

Про що говорять люди в автобусі? Одразу поясню. Село, куди я їхала, за 40 км від районного центру. Тут – вузлова залізнична станція, тому в місті завжди людно.

Мене одразу помітили всі пасажири автобуса, тому що одягнута була неяскраво (не в фіолетових лосинах і майці з блискітками), як решта дівчат: джинси, кеди, футболка. Сонцезахисні окуляри не знімала, тому що не хотіла привертати уваги своїми довгими свіженарощеними віями. Дівчата із села, до речі, доволі яскраві й симпатичні. Коли мовчать. Спочатку мене відверто здивували двоє дівчат віком 16-17-ти років. Вони зайшли в автобус з двома дволітровими пляшками Коли й Фанти. Третю вони демонстративно розпивали кожні 5 хвилин. Спрага, мабуть. Одну дівчину я помітила завдяки її синім нігтям під колір сумки. Інша тримала в руках упаковану піцу з привокзальної  піцерії. У мене в голові одразу пролунав приспів якоїсь пісеньки з радіо – ЗАЧЕМ? Хотілося запитати – дівчинко, в тебе вдома нема м’яса, кукурудзи, помідорів, сиру? Часу? Невже справді нічого їсти чи це такі сільські понти? Мене це дуже насмішило.

З іншого боку від мене сиділи дві односельчанки, може, навіть сусідки. Їхній діалог був надзвичайно різноманітним.  Про все! Ні, я не підслуховувала. Вони розмовляли так, що я б почула і будучи в навушниках на всю гучність. Здається мені, що це робилося навмисне. Спочатку одна з подруг розповіла, що їздила в місто вибирати золото – сережки й обручку. Мені якось  важко було уявити ці прикраси на тітці в халаті, з лаковою бежевою сумкою на плечі, сірих шльопанцях з квіточками і зачіскою «Здравствуй утро, я проснулась!».

Розмова про метал скінчилася скаргами на малу пенсію і прокльонами депутатів. Потім була розмова про «хворого» сусіда, який раптово став вірити в Бога й молитися перед їжею. А наймиліше було слухати, як інша сусідка розповідала про відкритість і життєрадісність «западенців», про чистоту їхніх міст. Виявилось, вона часто буває в Івано-Франківську, де служить її син.

Наостанок тітонька в халаті розповіла, звідки в неї так чудова шоколадна засмага. Виявилось, завдяки 10-денному відпочинку на Азовському морі за 1100 грн (на ціні вона наголосила тричі). Мені стало шкода її. Тут, в селі, люди збирають гроші на відпочинок біля моря, а лище вчора я їхала в авто з майбутнім депутатом, який 1000 грн витрачає на сімейну вечерю.

Живуть ось так наші селяни і вмирають. І знову народжують. В автобусі їхали три вагітні дамочки. Вони, здавалося, на знають, що таке макіяж і зачіска (хвостик в пучку – тренд на селі!). Спека, нема кондиціонерів, сонце у вікна без завісок, відкриті люки, протяг…. Як тут почуватимешся людиною, а не бидлом? Одна з майбутніх мам зайшла взагалі з тяжкою клітчатою сумкою. Як можна так відверто не дбати про себе й майбутнього малюка???

Найприкріше, що українські селяни звикли до цього, бо не бачили кращого, а лише чули від дідусів і бабусь про гірше. Тому й вдячні за те, що мають: «Нехай буде так, аби не гірше».

Автобус мав відправлятися о 12.50, а виїхав о 13.30. Чекали дві електрички з Києва, які спізнювалися. Чому чекали? Тому що в цьому напрямку автобус о 12.50 був останнім. Тим, хто приїздив до району цього не знаючи, можна поспівчувати. Їм доведеться діставатися до місця призначення на таксі, ціна на яке в 10 разів дорожче, ніж квиток. Якщо ціна квитка – 15 грн, то таксі – 150. Різниця суттєва.

«Моя хата скраю – нічого не знаю» – це також про нас. Касир автостанції зайшла до автобуса і запитала: «Ну що, почекаємо ще? Електричка спізнюється на 20 хвилин». Половина автобуса відповіла «так», решта – «ні». Зрештою, зрозуміти можна і тих, й інших. Одні поспішають додому подоїти корову і вигнати її в поле, а другі – розуміють, що на місці тих, хто спізнюється, міг бути будь-хто з присутніх в автобусі. Доброзичливість перемогла – автобус поповнився ще п’ятьма пасажирами.

Хата моєї бабусі на краю села. Найближча цивілізація у вигляді сільради, пошти, магазина й генделика – за кілометр. Неблизько. Але раз в тиждень селом проїжджає «магазин на колесах» - місцева тітонька з чоловіком на Ниві. Вони продають найнеобхідніші товари стареньким. «Нехай дорожче на 2 грн – але хоч не треба йти далеко», – каже моя бабця.

Цей «край світу» – ідеальне місце для відлюдників. А також для жертв мегаполісів, які хочуть відпочити від шуму, пилу, метушні. Свіже повітря, чисті овочі та фрукти, чудові краєвиди, зі звуків – лише вітер і голоси птахів.


ДТП
Камерами відеопостереження зафіксована подія, що сталася 31 травня близько 10:25 в Житомирі, на пішохідному переході, в районі ринку «Хмільники» на Богунії. Про...
Через карантин для непоширення коронавірусу у Житомирі закриті більшість закладів: магазини, кав’ярні, перукарні, сервісні центри, ринки. Журналісти Першого...