Наталія Шевчук

блоги

30.11.2017 - 10:09 Від любові до ненависті один крок, або як ЖДУ ім. І.Франка ходить по лезу

Перший курс. Ще абсолютно зелені «студікі», як ті котенята, бігають корпусами в пошуках аудиторій. Чесно кажучи, перший курс пам’ятаю погано чи то в силу віку, чи то через стрес від нової обстановки. Але одне скажу точно – тоді університет не викликав поваги. Мене постійно «кумарив» ненормальний розклад, холодні аудиторії, та й взагалі на парах часто доводилося боротися зі сном, а інколи він перемагав. У додачу спартанські умови життя в гуртожитку, з самого ранку псували мені настрій, з яким я тупцювала до університету.

Та не все так погано, навіть ложка меду в бочці дьогтю покращувала моє ставлення. Цією ложкою часто були викладачі нашої кафедри, котрі нестандартно підходили до проведення занять або і позанавчального часу. Та ось настала перша сесія, і я знову впала в апатію. Оцінки нижче плінтуса, істерики, «прощавай стипендія» і два місяці зими аби відійти від усіх подій.

Перші зимові канікули, з дистанційним навчанням, дещо змінили моє відношення до університету. Зрозумівши, що це була моя провина, вирішила перш за все, змінити своє ставлення. Адже як себе налаштуєш – так справи і підуть. Отож, у другому семестрі першого курсу мені вдалося себе опанувати та взятися за голову. І знаєте? Я впоралась. Полюбила університет, втягнулася в навчання та зуміла відновитися на стипендії. Тому на другому курсі я вирішила більше так ніколи не здаватися.


Другий курс. Напевно, мій улюблений рік в університеті. Чому? Тому що я змінилася. Продовжила старанно вчитися і працювати на заліковку. Змінила свій настрой на ультрапозитивний та ввела в життя правило «завжди кажи ТАК», навіть якщо це стосувалося якоїсь нудної домашньої роботи, або банального «піднімай руку першою».

У той же час до університету вступили нові журналісти, які позиціонували себе акуленятами. Отож в нас розгорілася боротьба котиків та акул, яка згодом переросла в дружбу. Напевно, їх появи в університеті ми чекали більше всього. Адже тепер можна було «потролити» їхню писанину, залякати сесією та закохати у кафедру.

Другий курс також не забудеться посвятою першокурсників, яку ми безпосередньо організовували, моїм недовгим правлінням групою, коли староста втекла «за бугор», та сесією, яку цього разу я обожнювала. Так, звісно, були труднощі та моя віра і віра викладачів у мої знання допомогли скласти сесію майже на відмінно. Я ще більше полюбила нашу кафедру, до якої заходила в гості чи не щодня. Викладачі за ці роки стали друзями, навіть ті, які ще не читали у нас жодної дисципліни. І я змінилася, подорослішала та забула всі мінуси університету.


Третій курс. Ось на такій ноті почався третій рік навчання. І здавалося б я мала продовжувати закохуватися в університет в тому ж дусі, та щось пішло не так. Мабуть за літо знову подорослішала та зрозуміла, що не можна жити одним університетом. Тож тепер всім серцем хочу захопитися чимось ще аби рухатись вперед. Що з цього вийде? Побачимо.

Як гадаєте, про який найголовніший аспект моєї любові до університету я не сказала? Напевно, він буде згаданий усіма. Що це? Так, це без сумніву друзі. І не просто друзі, а сім’я. Адже ще з першого курсу ти опиняєшся в новій обстановці, без батьків, без родини, без старих друзів. І аби не впасти у відчай ти створюєш свою нову сім’ю, з якою ростеш, з якою не страшно.

Тому, приводів полюбити університет безліч, якщо правильно себе налаштувати. У мене це вдалося і я завжди пам’ятатиму ЖДУ товаришем, кафедру – старим другом, студентів – сім’єю. 

Шевчук Наталії


Коментарі

1.
Толік
2017.12.01 10:12
0
20 років пройшло, нічого не змінилось :)
 
Ім'я: 
27 + 30 = ?
Залишити коментар: 
Відмінити

кримінал
Напад з ножем у відповідь на зауваження. Сталося це у середмісті Житомира. Двоє пішоходів йшли трамвайними коліями просто по дорозі. Водій таксі призупинився аби...
Полісся
У Житомирі 17 лютого футбольні фанати прийшли під стіни ОДА вимагати добудувати центральний стадіон "Полісся". Вболівальники ФК Полісся розгорнули банер...