Олена Гузь

блоги

03.04.2017 - 17:21 Весна іде, красу несе

top-photo

Весна, мабуть одна з найпрекрасніших пір року. І, як це прийнято в нас, кожної весни проводяться так звані суботники та толоки, де жителі міста прибирають те, що «колекціонували» протягом усієї зими в кучугурах снігу.

Начальник управління житомирського господарства Житомирської міської ради Сергій Кондратюк говорить: «Щорічно з Житомира вивозиться 450 000 м3 сміття, це приблизно 121 тис тон. Тому потрібно говорити про менталітет житомирян та їхнє ставлення до цієї проблеми.»

А й справді, причину такої кількості сміття на вулицях міста потрібно шукати не в структурах, що займаються питаннями його утилізації, а в головах самих людей. Адже хто як не ми самі кидаємо обгортки на узбіччя, а вже через місяць дивуємось купі таких же обгорток, не розуміючи, чому так брудно навкруги?

Як не просувається Україна в Європу, на мою думку, нею вона ніколи не буде. Причина в людях, котрі не цінують даного їм у використання майна. Псують майданчики, вигулюють тварин, не прибираючи за ними. І це вже вважається нормальним явищем. Ніхто не дивується нецензурним написам на дитячій гойдалці чи зламаній, тільки-но встановленій, лавці. Бабусі мирно «плюють» насіння під під’їздом, а трирічна дитина з’ївши морозиво, кидає обгортку просто на землю, хоча до урни зі сміттям може бути лише кілька кроків.

Здавалося б, такі різні покоління, але які однакові помилки.

 

Гузь Олена

27.03.2017 - 16:02 "Працюючи, допомагаю іншим"

 

4KF3xCCNgZA

Інтерв’ю з провідним спеціалістом у справах дітей  Житомирської міської ради  .

—     ­­­­­Існує думка, що наше майбутнє - це відображення минулого. Чи погоджуєтесь Ви із цим твердженням?

—     Цілком погодитись із цим я не можу, деякі навики, характер людини формується загалом до 5 років. Коли брати деякі комплекси, присутні у дорослому житті, то вони ,зазвичай, з дитинства. Кожна людина в праві та може змінити свою поведінку у свідомому віці. Майбутнє відображенням минулого не є, адже кожен день приносить щось нове.

Що змусило Вас зайнятись соціальною роботою. Що саме привело вас на цю посаду?

—     Коли я йшов працювати в соціальну сферу, то хотів, насамперед допомогти дітям. Зараз переконаний у тому, що є певні моменти, в яких я маю змогу та допомагаю дітям за певних обставин. При цьому не зважаю на стомленість та загальний емоційний стан. За одинадцять років своєї роботи я не розчарувався у своєму виборі.

          — Чи були у Вашій практиці випадки з дітьми, пов’язані з небезпекою, або навіть загрожували здоров’ю чи життю? Якщо так, то розкажіть про них.

—     Були випадки, коли перебування у родині шкодило здоров’ю дитини, і тому стояло питання вилучення її з сім’ї до державного закладу. Інколи траплялись моменти, що вслід нам, працівникам соціальних служб, летіли ножі. Як правило так поводяться алкоголіки, наркомани. Тому під час таких акцій доводиться бути особливо обережним.

— Розкажіть, якими були роки Вашого навчання в ЖДУ?

—     Навчався я з 1994 до 1999-і роки. Коли вступив, був приємно здивований відсутністю в розкладі математики, біології та інших предметів, яких я не любив у школі. Можу сказати, що навчання давалось мені легко, сприймання матеріалу не вимагало значних зусиль. Були, звичайно, нові дисципліни, які не зовсім подобались, наприклад такі, як «Безпека життєдіяльності». Найбільше, імпонувало те, що викладачі ставились до нас, студентів, як до майбутніх колег.

Що найбільше запамяталось із студентського життя?

—     Ми були першими, хто почав «крутити» дискотеки. Приходили студенти з інших факультетів. Перші сольні виступи «Другої ріки» були саме в нас на дискотеках, про це особливо приємно згадувати.

Оскільки Ви вступали на філологічний факультет, то, очевидно, планували бути вчителем. Чи працювали за фахом?

—     Я і був учителем. На п’ятому курсі  перейшов на індивідуальний план та працював у загальноосвітній школі певний період. Після закінчення вузу 5 років займався викладацькою діяльністю у військовому інституті.

           — Як Ви вважаєте, чи варто зубрити та сидіти ночами над підручниками заради відмінних оцінок?

—     Зазубрювати ні в якому разі. Якщо щось не запам’ятовується звечора, то відкласти на ранок. Коли і вранці не вдається, то, можливо, це не твоє, і тоді варто обрати іншу спеціальність. Викладач звертає увагу в першу чергу на те, як студент володіє матеріалом, чи вміє він нестандартно мислити в різних ситуаціях.

            — А чим Ви захоплювались у шкільні роки, можливо, відвідували гуртки чи секції? Які саме?

—     Фотогурток. Якщо я не лінуюсь, то деякі фотографії подобаються моїм друзям. Якщо говорити про фотосесію, то коли з 200-300 фото вийшло хороших принаймні 10, то це вже вважається гарним показником.

          Ви є головою літературного об’єднання «Оксія». Розкажіть про нього. Як виникла ідея створення самої організації та її назви?

—     Літературне об’єднання виникло в  2003 році. Очолив я «Оксію» у 2013 році після Костянтина Колюкова. За останній рік ми захистили три проекти.

 Оксія — це верхній наголос у хорі.  Ідея створення знайшла своє відображення в статуті організації. Головним завданням було об’єднати творчих людей, які бажають працювати в царині української культури, зокрема, брати активну участь у сучасному літературному процесі.

       —Чи бувають у Вас, як у багатьох творчих особистостей кризи?Якщо так, то чим вони були зумовлені і як Ви їх долаєте?

—     Звісно, бувають. Це типово для нашого життя. Якщо в якийсь момент не пишеться, то це означає, що йде накопичення інформації. Саме тому на замовлення писати я не можу. (Мова не про статтю, а про оповідання чи вірш).

Які письменники сучасності викликають у Вас найбільше захоплення та, можливо, надихають?

Мені подобається творчість харківських поетів Богдана Анта та Віталія Ковальчука. Вони є співзасновниками літературного об’єднання «Авалгард».

Багато хто не сприймає Іздрика, та мені імпонує як альтернативна творчість так і сучасна українська література. Мені подобаються його переклади драматичних творів. Захоплююсь також Олександром Ірванцем.

—     А як Ви проводите свій вільний час? Як любите відпочивати?

—     Я живу в приватному секторі, а тут завжди є чим зайнятись. До моїх захоплень можна віднести вивчення німецької мови. Відвідую німецький клуб на базі обласної наукової бібліотеки ім. О. Ольжича. Маю можливість дивитись фільми на німецькій мові, слухати музику, знайомитись із культурою Німеччини, і це приносить мені задоволення.

— Нам відомо, що Ви любите подорожувати. В Інтернеті ми знайшли фото, де Ви біля пам’ятника Добрині Микитичу в Коростені. То ж запитання спеціальо від коростенців: чим запам'яталось вам це місто? Що сподобалось у ньому чи здивувало?

—     Щороку я відвідую літературний фестиваль «Просто на Покрову», який традиційно проходить в Коростені. Там дуже гарний парк, що колись був парком імені Островського, а нині має назву «Древлянський парк». У місті є центр соціально-психологічної допомоги «Віра, Надія, Любов», куди ми певний час переводили дітей, які потребували соціального захисту.

Яке місто Ви порадили б для відвідування кожному, керуючись власним досвідом та вподобаннями?

—За межами України я ніколи не був, але більшу частину наших міст відвідав. Побував у Чернівцях. Це така собі ефектна «штукарня». Заворожує  Львів своїм холодом, статичністю, магнетизмом і, можливо, навіть демонічністю. Подобається своєю ратушею Івано-Франківськ. Це місто ніби  своєрідний трамплін до Карпат. Зовсім іншим є Ужгород — своєрідний центр виноградарства в Західній Україні. Тернопіль казкове місто. Узагалі, на заході нашої країни типових міст немає. Побувавши в Тернополі, ви одразу закохаєтесь у нього.

—     Дякуємо Вам, пане Вадиме, за цікаву розмову. Сподіваємось на нові зустрічі

 Гузь Олена 
 Гачаєв Сергій 

У Малині хочуть викачати озеро, в якому створено унікальний підводний музей, а подивитися на його експонати з"їжджаються дайвери з усієї України, йдеться у...
 «Найкраща реклама нашій ягоді – це моя донька, яка їсть її з 11 місяців», - каже киянин Ярослав Мовчун. Вже кілька років у Брусилівському районі на...