Гранатометник сержант Григорій Мельник у свої 58 років на брусах і турніку дасть фору будь-якому молодому бійцю, тому фотографувати його просто з гранатометом в руках і шоломі на голові після побаченого на імпровізованому спортмайданчику командно-спостережного пункту батальйону було би злочином… Тому я й вирішив представити свого героя читачам саме так – міцний попри вік і сивину чоловік на брусах.
Строкову службу Григорій Іванович відслужив 40 років тому. Наприкінці сімдесятих солдатська доля закинула його до міста Лева, де він два роки служив у спортивному комплексі армії. Щоправда, молодий спортсмен потрапив не до спортивного підрозділу, а до роти охорони – охороняв командувача військами Прикарпатського військового округу генерала армії Валентина Варенникова.
Відслуживши в армії, Григорій захопився авіацією та буквально усім, пов’язаним із небом. Займався парашутним спортом та парапланеризмом. Протягом 18 років готував майбутніх крилатих піхотинців у Київському авіаційно-спортивному клубі «Десантник».
Сержант Мельник – один з найпідготовленіших бійців механізованого батальйону, адже в його невеличкому туристичному рюкзачку є все найнеобхідніше, що слід мати в екстремальних ситуаціях, щоб протриматися кілька днів в повній ізоляції від основних сил. Завжди дасть мудру пораду молодшим товаришам, підтримає та допоможе. Завжди проінформований про стан суспільно-політичної ситуації як в світі, так і в Україні. добре знає свою військову справу.
– Чимало моїх колишніх вихованців сьогодні служать у ВДВ, – з гордістю говорить сивий інструктор. – Зокрема, у прославленій 95-ій бригаді! На превеликий жаль, напередодні війни, у 2012 році, наш клуб був зачинений. При цьому, що цікаво, першими кандидатами на звільнення стали патріотично налаштовані співробітники…
Із початком російської агресії проти України одразу ж потрапити до району проведення антитерористичної операції Григорій Іванович не зміг. По-перше, на той час ще не було прийнято рішення про дозвіл на призов осіб, старших 50 років. А, по-друге, він працював майстром у Київському професійному ліцеї «Авіант», і потрібно було випустити групу. Та вже у серпні чотирнадцятого року сержант Мельник був у строю, відкинувши додаток у вигляді слова «запасу» з найменування свого військового звання.
День Незалежності України мудрий воїн зустрів у відносно спокійному на той час Щасті. А потім було Лутугіне, бої на Дебальцівському напрямку і на Світлодарській дузі, та ще багато чого за майже три роки війни.
Контракт сержант Григорій Мельник укладав, як і більшість нинішніх захисників України, до завершення особливого періоду. Звичайно, зважаючи на його вік, може і звільнитися, тим більше – після трьох років служби. Втім, плани у Григорія Івановича інші.
– Є бажання з часом перевестися служити туди, де він мене коефіцієнт корисної дії буде більший – до авіації, – зізнається ветеран. – Так, чимало моїх колишніх колег по роботі сьогодні служать та працюють у Державному науково-випробувальному центрі Збройних Сил України. Саме там, мені здається, де випробовуються нові парашутні системи й різноманітна авіаційна техніка, від мене буде більше користі, ніж в окопі, де, гадаю, вже можу дати дорогу молодим. Адже це – моя стихія, сенс всього мого життя!
Сенс життя нашого Іванича: робити Україну кращою!
Прес-служба 30 ОМБр
