До війни Дмитро мав свій невеличкий, але доволі прибутковий бізнес в Києві. Не став ухилятися від мобілізації в 2015-му та пішов служити до Збройних Сил.
Спочатку служив у 28 бригаді, та після відслуженого з гідністю року, він демобілізувався, відпочив та знову призвався на військову службу. Цього разу він уклав контракт із ЗСУ в складі 30 окремої механізованої бригади.
«А чому б і не служити, – каже боєць, – скарг на забезпечення не маю, адже це вже не 14-й рік, колектив чудовий, люди класні, та й ба більше – зараз війна, а я чоловік, а захист Батьківщини – це наш прямий чоловічий обов’язок, що я зараз і роблю.»
Дмитро – поміркована і грамотна людина, з твердими націоналістичними переконаннями громадянин. Він тверезо оцінює ситуацію в країні, розмірковує над проблемами, які заключаються не лише у війні Росії проти України, але й в негативних процесах, що відбуваються в державі: він засуджує тих, хто заганяє Україну та її народ в боргову яму, маючи найродючіші землі в світі та запаси природніх ресурсів; він гостро критикує тих, хто в скрутний час для українців наживається на війні, рівно як і тих, хто не перешкоджає цьому, хоча мали б це робити.
Втім, попри всі ці негаразди, Дмитро продовжує робити те, що може зробити на благо своєї України та народу, він змінює країну на краще, робить те, що в його силах і що залежить саме від нього.
