Уже звичним атрибутом генеральських приймалень стали солідні старші офіцери не менш імпозантної комплекції. Утім, нинішній командувач Високомобільних десантних військ Збройних сил України Михайло Забродський ще полковник, а його підлеглі, які на диво оперативно вирішували питання за міцно зачиненими дверима кабінету, зовнішнім виглядом швидше нагадували ротних — і за віком, і за статурою. Командувач теж нічим не вирізняється з-поміж своїх підлеглих — так само моложавий, хоч йому вже за сорок, та без жодних надмірностей у статурі.
Роби, як я
— Михайле Віталійовичу, всім добре відоме гасло десантників «Ніхто, крім нас», а зовнішній вигляд навіть старших офіцерів, яких довелось побачити у приймальні, доводить, що у високомобільних військах однакові вимоги до фізичної підготовки всіх без винятку.
— Наш рід військ потребує відповідної оперативності управління, а тому навіть штабники мусять бути готовими вирішувати завдання нарівні зі своїми бойовими підрозділами. Не менш очевидно й те, що перевага у просуванні по службі нині у тих офіцерів, які у реальних боях довели свій високий професіоналізм. Погодьтесь, що є суттєва різниця між розпорядженнями «роби, як я кажу» і «роби, як я».
— Судячи з того, що саме на посаді командира 95-ї окремої аеромобільної бригади ви стали Героєм України, ваше призначення командувачем Високомобільних десантних військ ЗСУ стало визнанням як професіоналізму, так і особистої мужності під час виконання бойових завдань.
— Загалом за час проведення АТО чотирьох військовослужбовців 95-ї бригади удостоїли звань Героїв, зокрема й полковника Тараса Сенюка — посмертно. Тож не покривлю душею, коли скажу, що мені випала честь очолювати справді достойне братство військових, чиї заслуги і, не побоюсь цього слова, подвиг втілено у врученій мені (як їхньому командиру) Зірці Героя.
Стосовно мого особистого вкладу, то вважаю: насамперед ідеться про забезпечення належного рівня підготовки та управління ввіреної мені бригади. Переконаний, що навчені грамотно воювати війська за вмілого керівництва здатні перемагати навіть матеріально і технічно краще оснащеного противника.Командувач Високомобільних десантних військ ЗСУ Михайло Забродський. Фото надане регіональним медіа-центром Міноборони України
— Однак постійно нарікають як на моральну і фізичну застарілість бойової техніки, так і на її елементарну відсутність у потрібній кількості.
— Це теж правда, хоч видатний уродженець Житомира Сергій Корольов недаремно стверджував, що той, хто хоче працювати, знаходить можливості, а той, хто не хоче, — виправдання. У 95-й аеромобільній бригаді бойова техніка нічим не краща, ніж загалом у Збройних силах України. Однак практично вся вона вийшла із місць постійної дислокації і достойно витримала понад 1000-кілометровий марш.
— Та особлива гордість воїнів 95-ї бригади — легендарний рейд ворожими тилами, який світ уже визнав найдовшим у сучасній воєнній історії.
— Якщо бути точним, то із 460 кілометрів цього рейду лише 160 проходили контрольованими бойовиками територіями, де наші десантники з мінімальними втратами буквально з ходу захоплювали потужні ворожі укріплення, як це, наприклад, було під Лисичанськом. Тим самим було забезпечено прохід інших військ, що рухались слідом за 95-ю бригадою.
— «Диванні» стратеги не прощають військовим жодного прорахунку. Натомість експерти наголошують на тому, що саме високомобільні десантні війська загалом і одна з кращих у їхньому складі 95 бригада зокрема сплутали плани Путіна, а легендарні «кіборги» стали для всього світу взірцем мужності й незламності.
— Дякую за добрі слова на адресу десантників, однак ідеться про спільний вклад усіх Збройних сил України: піхотинців, танкістів, артилеристів, авіаторів. Хоча найвідповідальніші та найскладніші завдання справді покладають саме на «крилату піхоту». Мало хто знає, що в зоні АТО вже проведено десятки успішних висадок десанту, завдяки чому вирішувались завдання наступальних операцій, а також виводили з оперативних оточень особовий склад і бойову техніку.
Зокрема серед заслуг 95-ї окремої аеромобільної бригади — взяття і утримання гори Карачун, що фактично вирішило долю Слов’янська і тим самим північних районів Донбасу. Успішний штурм буцімто неприступної Савур-могили дав змогу уникнути значно масштабнішої, ніж під Іловайськом, трагедії та врятував життя тисяч українських воїнів.
Не менш героїчні сторінки новітньої історії 95-ї бригади — забезпечення переправи для наших військ через річку Кальміус, бої під Кривою Лукою, Красним Лиманом, Дякового, безприкладна за стійкістю і мужністю бійців оборона донецького аеропорту. Звучить дещо патетично, але справді горджусь, що командую патріотами і професіоналами, які вміло і мужньо захищають найвищу цінність — Вітчизну.
Марна жертовність нікому не потрібна
— Однак, на відміну від дій добровольчих батальйонів, доблесть армійських підрозділів залишається мало кому відомою, а про героїзм десантників, проявлений під більшістю із названих вами населених пунктів, практично ніхто не чув.
— У місцях, де у прямому сенсі горить земля і плавиться метал, навіть бронежилет із написом PRESSA не врятує. Кажу це не в докір журналістам, бо марна жертовність нікому не потрібна. Тим паче, що конкретні подробиці не всіх військових операцій десантників нині вже можна розголошувати.
— Судячи з нашої розмови, очолювана вами 95 окрема аеромобільна бригада, чимало солдатів і офіцерів якої мали досвід миротворчих місій за кордоном, вже у мирний час була готова до війни?
— Уїнстон Черчилль не дарма говорив, що генерали завжди готуються до вже минулих воєн. Не дивно, що її гібридний варіант, нав’язаний Путіним, теж став несподіванкою для всього світу, як і безпосередня участь російської армії в агресії проти України.
Стосовно миротворчих операцій, то їхній досвід виявився корисним хіба що у сенсі практичних навиків володіння бойовою технікою. За великим рахунком йшлося про поліційні місії, тоді як завдання армії воювати, а міліції, національної гвардії, СБУ — забезпечувати конституційний порядок серед цивільних громадян.
Не менш складним завданням стала правильна розстановка командних кадрів. Для прикладу скажу: у 95-й аеромобільній бригаді відбулось переміщення офіцерів фактично на 50% штатних посад. На жаль, жодні атестації й військові маневри не рівноцінні випробуванням реальними боями. Причому вирішення кадрових питань не терпить жодної ліберальності чи (тим паче) політичних домовленостей, бо оплачується найвищою ціною — кров’ю і життям захисників Вітчизни.
Ми довго економили на армії
— Мимоволі виникають асоціації з минулою війною проти гітлерівців, у яку полками і дивізіями командували молоді майори і підполковники, а від маршалів на кшталт Ворошилова і Будьонного було лише лихо. До речі, чи має право командувач без жодних бюрократичних процедур безпосередньо на передовій нагородити бійця чи молодшого офіцера орденом, як це було під час Другої світової війни?
— На жаль, ні. Хоч це не буде зайвим хоча б стосовно бойових нагород, обумовлених спеціальним переліком. Не менш складна і довготривала процедура надання офіційного статусу учасника АТО. Нині чинну нормативну базу створювали з розрахунку на швидке завершення бойових дій. Натомість реалії такі, що героїв, які, не ховаючись за чужими спинами, воюють за Вітчизну, змушують доводити свій статус, який мали б надавати автоматично.
— Донині тривають суперечки, яка армія нам потрібна — строкова чи професійна. Ваша думка з цього приводу?
— Як військовий, я однозначно — за професіоналів. Ми надто довго економили на власній армії, через що опинилися перед реальною загрозою годувати збройні сили агресора. На відміну від воєн минулого, які розпочинали кадрові армії, а завершували мобілізовані, у сучасному стрімкому світі часу на розкачку немає. Говорю про це із власного гіркого досвіду, бо серед направлених під час першої хвилі мобілізації до нашої бригади воїнів запасу лише приблизно п’ята частина з них раніше проходила службу в десантних військах. У результаті нас поповнили люди, які, попри особисту мужність і готовність захищати Вітчизну, за своєю фізичною і професійною підготовкою не змогли, м’яко кажучи, підвищити боєздатності кадрових підрозділів.
Водночас я добре усвідомлюю, у скільки обходитиметься державі утримання війська на рівні світових стандартів. Тому доцільне компромісне рішення, що дасть змогу не лише мати необхідний резерв уже підготовлених у мирний час фахівців, а й не відволікати кадри і кошти на комплектацію посад, де вишкіл особового складу не потребує значного часу і матеріальних витрат. Погодьтесь, що вимоги до бійців десантно-штурмових підрозділів і, скажімо, воїнів автомобільної роти дещо різні, хоча без фахівці обох цих профілів армії не обійтись. До речі, так само, як і без звичайнісіньких кухарів, бо тітоньку із солдатської їдальні у зону бойових дій не відправиш, а солдатів годувати треба навіть у чистому полі.
— Ваше ставлення до волонтерів, не передбачених у жодних планах «розгортання армії», складених за канонами мирного часу?
— Без всенародного руху на підтримку армії ми не відстояли б Україну. Навіть нині нагальні питання забезпечення бойових підрозділів майном, не передбаченим нормативними документами, вирішують завдяки волонтерам. Це мінус для державних структур, але величезний плюс для народу України і його армії, які непереможні, доки ми єдині.
Виктор Шпак, «Урядовий кур’єр»
