Василь Кондратенко народився 20 грудня 1987 року в м. Шостка Сумської області. Дитинство у Василька було звичайним, хлопчачим, відрізнялося лише тим, що ріс без батька. Тому мав більше домашніх доручень, бо вже з дитинства мав загострене відчуття відповідальності, так само як і відчуття справедливості. Хлопчик дуже любив свою матір, яка прищепила йому любов та повагу до людей і до рідної землі. «Він був дуже хорошою, доброю та слухняною дитиною», – згадує мама Світлана Василівна. Гарні стосунки з дітьми і педагогами складалися у хлопця у всіх колективах, де він навчався. Коли виріс, вирішив одразу отримати професію, закінчив училище за спеціальністю «маляр-штукатур», і, як справжній чоловік, любив майструвати, ремонтувати, будувати – одним словом, мав «золоті руки», і ці руки завжди були напоготові допомогти всім – родичам, друзям, сусідам. Такою людиною був Василь, завжди був готовий прийти на допомогу кожному, хто її потребував.
У 2006 році юнак вирішив пов’язати своє життя з армією: розпочалася військова служба за контрактом. До 2010 року служив охоронцем льотної частини, а в березні здійснилася одна з найзаповітніших мрій – він став десантником славетної 95-тої окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України. Прийшло кохання, народилася молода сім’я, дружину Анну в прямому сенсі слова «носив на руках», будувалися спільні плани на щасливе майбутнє: разом з найдорожчими людьми – матір’ю та дружиною, мріяв відпочити на морі, мріяв про дітей. Як згадують рідні та друзі, Василь відзначався надзвичайною любов’ю до дітей: уся малеча друзів, сусідів та знайомих завжди «змагалася» за можливість бути ближче до дяді Васі, відчуваючи тепло його душі. Військовослужбовці, які служили разом з Василем, пам’ятають його «душею компанії», уважним та турботливим до всіх, хто його оточував. Саме ці його якості яскраво виявилися у найскладніший період життя: перебуваючи в зоні АТО, просив близьких та рідних молитися не лише за нього, а за всіх воїнів, просив свою дружину переказувати кошти пораненим побратимам; оберігаючи від переживань та стресів найдорожчих людей, просив не дивитися новини. А ще Василь писав філософські вірші, які були наповнені пророчим смутком: про трагедію людини на війні, про вічні питання людського буття, про нерозділене кохання. Він був справжнім…
Смерть Василя збіглася з радісною датою в його сім’ї – річницею одруження. Він встиг привітати дружину із святом і пішов виконувати зобов’язання перед Батьківщиною, останнє в своєму житті.
Василь Кондратенко загинув 17 серпня 2014 року від кулі снайпера, коли десантники забезпечували так званий «зелений коридор» для виведення мирного населення із зони вогню під містом Ясинувате Донецької області.
Залишились мати та дружина. Указом Президента України посмертно Василь Олексійович Кондратенко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
