Наталія Шевчук

блоги

01.11.2017 - 11:49 Найменший гість кафедри

Зайшовши на кафедру «Видавничої справи та редагування» можна часто почути ім’я Валєрка. Спочатку поневолі думаєш, що мова йде про завідувача, але згодом розумієш що це про найменшого гостя кафедри. Так ми і познайомилися з Валєркою, з блакитним брелком невеликого розміру, проте великою історією. 


ва

- Валєрка, розкажи про перший свій спогад. 
- Пам’ятаю запах пошти, кліки клавіатури та шурхання чеків. Потім мене хтось взяв та поніс. Тоді я вперше понюхав дощ та почув вітер. Коли мене розпакували, я й очі не встиг відкрити як мене одразу почали тіскати та терти об свої мордочки. Тоді я й познайомився зі своєю бабулею. 
- А який твій найяскравіший спогад? 
- Коли мене подарували матусі. Пам’ятаю тоді бабуся посадила мене до красивої коробки де пахло шоколадом та молоком. А в лапки поклала цукерку. Я дуже чекав зустрічі з матусею, а вона ще більше. Тоді я вперше побачив п’яних студентів. Таке і дійсно не забудеш. 
- Як тобі бути голубим, ніхто не дражнить? 
- Часом мама каже що потрібно було брати синього. Але загалом чудово, адже я схожий на свого улюбленого героя зі «Смішариків». Хоча мама каже що за характером я весь в бабулю. Власне вона часом і дражнить мене Тарасом, проте я знаю що це любов. 
- Якщо ти схожий на Кроша і на Тараса, чому ж тебе назвали Валєркою? 
- Чесно кажучи я й сам не знаю та мої не пам’ятають, а звалюють все на бабулю. 
- А як часто ти бачишся з бабусею? 
- Майже щодня в університеті, куди ходжу з мамою. Вона познайомила мене з усіма, навіть з викладачами на кафедрі. Правда часом я залишаюся вдома та сумую, коли мама бере іншу сумку до університету. Та я не шкодую, що пропускаю пари. Краще я буду мати справу з травою чим бігати по місту з мікрофоном, що більший за мене. 
- Про що ти мрієш? 
- Про племінника. Я нещодавно чув, що моя сестра збирається завести собі Ваську чи Василину. Я вже не дочекаюся, коли зможу його понюхати. 
- Чи важливий тобі колір його шерсті? 
- Нехай буде рожевим, аби бабуля дражнила не тільки мене. 
- Ти на це ображаєшся? 
- Ні. Я взагалі рідко коли ображаюся. Хіба що, коли мене називають хом’яком. 
- Валєрка, дякую тобі за розмову, що ти побажаєш читачам? 
- Обнімашок, теплого чаю та шоколаду 

Це було інтерв’ю з Валєркою, з найменшим та найочікуванішим гостем університету. Ви можете зустріти його серед журналістів другого курсу та зарядитися позитивом. Ідіть за сміхом… 

Шевчук Наталії

19.10.2017 - 21:07 Прив’язані до мишки

photo5425120127160002539

- Навіщо тобі ноут? 
- У мене гра завантажилась.  


Бабуся заходить до внукової кімнати аби привітатися. Натомість на неї з дверей падають штани та добряче буцають пряжкою по голові. Отямившись вона помічає лише тускле мерехтіння в кутку кімнати та звуки ніби пес намагається тихо пробратись у дім. 

Одягнувши окуляри вона підходить ближче та не впізнає внука. Перед нею сидів вилитий бомж Василь з під Замкової, вона вже навіть була засумнівалася в чесноті своєї невістки. Проте коли з уст цього невпізнаного чоловіка вилетіло «Ну куди ти, трясця твоїй матері?», бабуся упізнала рідну кров. 

- Що ти робиш, синку? 
- Знешкоджую ворожий табір. 
- Тобі потрібно набратися сил, подивися на себе. 
- І то правда, зараз куплю еліксир. 
- Людська їжа, синку, хоча бачу ти он сидиш в кетчупі, а ніс так і ріже смердота дохлої миші як у тітки Галі з Харкова. 
- Харків? Точно «World of Tanks», як я міг забути.. 

Більше бабуся не змогла витягнути жодного слова з внука та приступила до рішучих дій. 

- Алло, отець Богдан, потрібно вигнати диявола з онука, приїжджайте? 
- Пані Василино, я був би радий та моя донька забрала кадило і бігає по кімнаті зі словами «Mortal Kombat» 

На фоні тим часом пролунало «файтинг» та зв’язок різко обірвався. Бабуся пішла до підвалу у пошуках місцевих наркоманів Гоши і Кеши, бо чула що вони живуть і без ноутбука, а отже не мають цієї залежності. Під під’їздом сиділи дівчатка з планшетом. Краєм вуха вона почула їхню розмову: «Ну ось, він знову потонув у басейні; А вона вже вагітна? А давай створимо вампіра». З жахом вона спустилася до Гоши і Кеши, спитати поради: «Хлопці, в чому секрет того, що вам не потрібні всі ці комп’ютерні ігри?». «Це все через фен» - відповіли вони. 

Бабуся окрилено побігла додому, взяла фен і почала обдувати ним онука. Спочатку це було без результативно, він лише плювався та ухилявся зі звуками «паф», «пуф». Тоді бабуся добряче розмахнулася феном та зарядила внукові у лоба. «Хм, так от як це діє» - сказала вона над знепритомнілим внуком. Виходячи з кімнати в кармані її халату щось м’явкнуло. «О, Том прокинувся» - промовила бабуся та так і зупинилася як вкопана в тій кімнаті. 

«От василина» - сказав дідусь, що весь цей час був прив’язаний до батареї комп’ютерною мишкою. 

Шевчук Наталії

 

Весною житомиряни могли подати власний сценарій відео для участі у щорічному конкурсі концепцій відеороликів «Житомире! Я люблю тебе!». Організатором...
 За рік у Житомирі завершили реконструкцію єдиною пішохідної вулиці у центрі міста - нове покриття, освітлення. Тепер на Михайлівській просторо. Частину лип...